Ой у полі да криниченька,
Да вода протікає,
Ой там чумак, чумак молоденький
Сиві воли напуває.
«Ой воли ж мої сиві, половії,
Чом води не п'єте?
Ой тільки ж мені, парню молодому,
Серцю жалю завдаєте!»
Помер, помер чумак молоденький
У Кримку на ринку...
Ой везуть його сивими волами,
От як в'ялую рибку.
«Ви, чумаки, й а ви, молодії,
Вчиніть мою волю:
Ой займіте й а всі вісім волів
Да до гробу за мною.
Нехай рикнуть а всі вісім волів,
Да до гробу й ідучи,
Ой нехай зачує моя миленька,
Да по воду й ідучи!»
Ой як зачула його миленькая, —
Тяженько здихнула:
«Ой десь мого, мого миленького
Сира земля привернула!
Ой десь мого, мого миленького
На світі немає,
Ой що його сивая худоба
Мені голос подаває!
Коли б же я, сива зозуленька,
Да крилечка мала,
То б я цюю й усю й Україну
Да кругом облітала,
Гей, то б я свого, свого миленького
Да по гробу пізнала!
Сіла, впала да на могилі
Да й сказала б «ку-ку!»,
Гей, подай, подай, да мій миленький,
Да хоч правую руку!»
«Ой рад би я, моя миленька,
І обидві подати, —
Ой налягла да сира земля,
Да не можу підняти!»
|
