Реклама на сайте Связаться с нами
Скорочені твори українських письменників

Однокрил (скорочено)

Григір Тютюнник

На главную
Твори українських письменників
Життя і творчість українських письменників
Скорочені твори українських письменників
Творчість Григора Тютюнника

Днів зо три Кузьці роботи на розсаднику немає, тому що гайворони спершу бояться опудал...

Однак минає день-другий, гайвороння звикає до опудал, любісінько походжає поміж ними та вишукує здобич... Отоді Кузьці роботи та роботи...

Так було щороку.

А це трапилася Кузьці несподіванка. Підкрався до зграї, налетів на неї вихором і прогнав.

Тільки один птах не злетів, а, тягнучи по землі крило, одбіг трохи й зупинився...

Кузька ошкірив зуби і в два стрибки опинився коло гайворона. Той каркнув, випростався на ногах і так стукнув Кузьку дзьобом у лоб, що він аж заточився і заскімлив... Полежав трохи, пошкріб лапою вдарене місце, поскавучав тихенько від болю та й поплентався до сторожки...

— О?! — зустрів його Данило, який саме варив кашу під грушею. — Об сучок ударився з розгону, чи що? — і поторкав пальцем Кузьчин лоб...

— Ну то йди полеж, воно минеться, минеться, — лагідненько порадив старий...

Прокинувся він аж тоді, коли сонце сховалося за гору... Кузька облизнувся, струснув сіно, що набилося йому в шерсть, і пішов до вогнища... Але не встиг Кузька зробити й двох своїх крочків, як зупинився, вкрай здивований: біля казанка з кашею, що вичахала під кущем, стояв гайворон з опалим на землю крилом і доставав дзьобом пахуче їстиво...

— Гр-р... — загарчав Кузька...

— Кр-р-р... — сердито сказав гайворон...

— А що це в нас за гість отакий шкодливий? — вийшов із гущавини Данило з оберемком дров.

Гайворон повів на нього сірим дзьобом, присів перелякано, потім рвучко звівся на ноги і пострибав у кущі, тягнучи крило...

— Е-е, та він підранений, бач, однокрил, — сказав Данило й пішов у кущі. Незабаром він повернувся, тримаючи в руках гайворона. Птах сердито каркав, бив крилом Данила по грудях і намагався клюнути його в руку. Тоді Данило піймав розчепіреного дзьоба, затис у кулаці й тихо та лагідно засміявся:

— Під-дожди, підожди биться, дурненький, — став біля казанка навколішки і заходився годувати приблуду кашею просто з ложки...

— Отако, отако! — весело приказував Данило...

— Ти, Кузьмо, його не займай, — сказав Данило, пускаючи птаха на землю. — Бачиш: не годен він ні харчу собі добути, ані в гніздо злетіти. Однокрил! О, так ми його й прозвемо.

Потім вечеряли Данило й Кузька — Данило прямо з казанка, а Кузька зі свого черепка. А Однокрил пострибав під кущ і там причаївся.

Після вечері Данило з Кузькою подалися на розсадник подивитися, чи не заподіяно там якоїсь шкоди...

Було вже зовсім поночі, коли Данило та Кузька повернулися до сторожки. Старий покурив біля порога, покашляв, побурмотів щось сам собі й пішов спати. А Кузька обнишпорив усі кущі довкола, шукаючи Однокрила, і, не знайшовши, побрався в своє кубло. Тільки просунув голову під поріг, а звідти:

— К-р-р...

Кузька зіщулився, принишк, боячись навіть поворухнутися. Так і заснув: голова під порогом, спина надворі. Та вже другої ночі Однокрил упустив під поріг усього Кузьку й не сварився, бо вдвох було тепліше спати. Так вони й зажили у мирі та злагоді. Вдень Однокрил ходив пастися на молодій траві, а ввечері повертався, неодмінно несучи в дзьобі щось блискуче: або ґудзик, або скляночку, або ще якусь цяцьку. Принесе, покладе біля порога й роздивляється. Кузька теж роздивлявся, торкав знахідку лапою, нюхав і кліпав очима: що в ній цікавого? Тільки в боки мулятиме. Однокрил-бо всі ті блискітки носив у кубло. І вдень, коли сонце пробивалося крізь щілину під поріг, там усе сяяло, як у казковій скриньці з коштовностями... А Однокрил, якщо не пасся, перекладав свої скарби з місця на місце і все не міг на них надивитися.