У Кравчини обідають (скорочено)

Григір Тютюнник

Юхим куштує борщ, і коли він не дуже вичахлий і не дуже гарячий, питає:

— А де це стрюк?

Хтось із дітей подає йому стручок перцю, що попав під вінця великої полив'яної миски, раденько:

— Осьо, тату! Заховався.

Юхим одламує вогнистий шматочок, вкидає у миску, тоді висипає з долоні ще й зернята.

— Чи не багато, батьку? — зауважує Мотря. — Дітвора ще язики попече.

— Кому багато буде, той попроситься, — одказує Юхим.

Дітвора їсть мовчки, бо хто ж попроситься, як тато такий борщ їдять?

Юхим зачерпує повну ложку, повільно підносить до рота і якусь мить дивиться на неї, як на ворога, потім сьорб! — лунко, сердито й коротко, батогом ляснув — і ложка суха. Сьорб! Сьорб! — нишком і запекло. Коли ж попадеться комусь із старших дітей курячий пуп чи печінка, Юхим скаже, переставши сьорбати:

— Оддай, Маню, знахідку Колькові, він же менший од тебе...

Це — "мирний" обід. А буває й так, що Мотря чимось не догодить Юхимові. І найчастіше — дуже гарячим борщем. Тоді на Кравчину находить голодний сказ. Він хапає миску, бігає з нею кругом хати, шукаючи вітру поза причілками, а знайшовши, заходжується віяти ложкою борщ, як віють зерно до млина, і кричить так, що на всім кутку собаки ґвалт зчиняють:

— Мало мене біля горна пече?! Га? Мало?!

Коли ж вітру немає, Юхим підхоплює на руки ледь не відерний чавун з борщем і пхається з ним до колодязя.

— Опускай у воду! У воду, кажу! — прискіпується до Мотрі й залигує чавун обривком так, щоб дужка була.

"Що се там за веремія?" — дивуються ті, хто нечасто буває на цьому кутку села.

"Та то в Кравчини обідають", — байдуже пояснюють кутяни, бо вже звикли...

Після обіду Юхим одразу ж добрішає і стає ще лагіднішим і балакучішим, ніж завжди...

— Ну, годі. Марш за уроки, а я пішов на роботу.

Діти неохоче розходяться кожен до свого діла — не так то вже й часто випадає їм побути з батьком, — а Юхим, заклавши чисті, одмиті цеглиною руки за спину, йде до своєї кузні. Дорогою він залюбки зупиняється погомоніти, коли хтось трапиться назустріч, сам напрошується зробити щось таке, чого, крім нього, коваля, ніхто в слободі зробити не зуміє: коли Кравчина не голодний, він кожному радий прислужитися, кожному не пошкодує доброго слова чи поради, навіть насмішникам своїм. І потім до самого смерку видзвонює його молоток по ковадлу — веселенько та вдатно, наче закликає людей до закіптюженої кузні під сосновим бором. А якщо змовкне, то те означає: притомився Юхим, зняв свого цупкого брезентового фартуха, побитого іскрами, і, розтираючи праву руку — вона вже частенько німіє йому, — пішов на низи подихати вільховою прохолодою.