«Малорос-європеєць» (скорочено)

Володимир Винниченко

«Ну-ну! — злісно думав я, ходячи за ним. — Це попав!»

— А що це у вас робочих не видно?..

Він зупинився, комічно розставив руки й з добродушною посмішкою сказав:

— Бастують... Страйкують!

— Он як?!

— Дядьки тепер чують себе господами положенія... «Дума, мовляв, наша!» Погано тільки, що Дума розгарячає дуже інстинкти. Не вадило б здержувать... «Дума одбере землю»... А як не одбере? Що тоді?

Я стиснув плечима й промовив:

— Як же Дума може здержать, як селяни вимагають, як їм треба землі?

— Позвольте, позвольте! Це не все! Я не кажу, що їм зовсім не треба землі... Як можна!.. Але ж як дать? Треба так дать, щоб не вбило культури, щоб селянин розвивався... Ну, скажіть... як можна взять і розділить всі ці машини мої, всю цю культуру між селянами? Абсурд!

Назустріч нам хутко плив по подвір'ю Грегуар, схиливши голову набік, широко розмахуючи руками, наче одбиваючись од чогось.

Коростенко зараз же замовк і стурбовано, напружено став дивитись на Грегуара.

— Что такое? Беспокойно в деревне? Да? — спитав він.

— Нет. Пожалуйте обедать... — схилив голову на друге плече Грегуар.

Він ще зупинився, прислухаючись до криків на селі, і ми пішли. Хвилин через десять, вмитий, я сидів уже за столом проти пані Коростенкової, млявої жінки з блідо-сірим лицем і подвійним жовтим підборіддям. Коло неї сидів мій ученик, Василько, опецькуватий чорнявий хлопчина год десяти, схожий на батька.

— Ты ж будешь слушаться господина репетитора? — гладячи пухлою рукою стрижену голову Василька, мляво тягнула пані. — Да, Васенька?

Васенька сьорбав борщ з таким виглядом, що, мовляв: «Побачимо!»

— Только вы с ним, пожалуйста, уже по-русски занимайтесь... Николай Андреич большой любитель малорусского языка, но ребенку это излишне.

— Я по-мужицки не хочу учиться! — не підводячи голови, випалив Васенька.

Коростенко ніяково засміявся:

— Дурачок. Разве на малорусском языке только мужики говорят?

— Ну, да, мужики!

— Глупости, Васенька! — вмішалась пані. — Малорусский язык такой же, как й русский... Но тебе нужно по-русски учиться. Мой Николай Андреич, видите ли, считает, что все должно развиваться... Но это он только так говорит, а на самом деле он потому такой любитель малорусского... Сказать, Коля? — лукаво глянула вона на чоловіка.

— Глупости, Лена, выдумываешь... — сухо й незадоволено пробурмотів він, мішаючи ложкою в тарілці.

— Это его больное место... — засміялась вона до мене... — Сказать, Коля?.. Он, видите ли, — вона знов лукаво глянула на його, — он написал одну книжечку... Сказать?.. Молчишь? Ну, хорошо. Он написал книжечку на малорусском языке о шелковичных червях й считает теперь себя настоящим малороссом. А он и говорить по-малорусски не умеет.