Як варити і їсти суп із дикої качки (скорочено)

Остап Вишня

Був такий славнозвісний орнітолог Мензбір, який на підставі багатолітніх спостережень і наукових досліджень остаточно визначив, що дикі качки, крім базару, водяться ще по лугових озерцях та по очеретах і тихих-тихих плесах...

Словом, ви поїхали на лугові озера, на очерети й на тихі-тихі плеса...

Само собою розуміється, що ви берете з собою рушницю (це така штука, що стріляє), набої і всілякий інший мисливський реманент...

Їдете ви компанією, тобто колективом, так чоловіка з п'ять, бо дика качка любить іти в супову кастрюлю з-під колективної праці.

У вагоні (чи на машині) зразу ж ви почуєте:

— Е, чорт! Стопку забув! Ви взяли?

— Взяв!

— Ну, як будемо вкупі, позичите! А залишусь сам, доведеться з «горлушка»!

Дика качка любить убиватись тихими-тихими вечорами... А вранці дика качка зривається шукати вашого пострілу рано-рано...

Звуться ці часи у мисливців «зорьками» — вечірньою й ранковою.

В ці часи ви чуєте і над собою, і перед собою, і за собою, і праворуч, і ліворуч шум — свист качиних крил.

Ви і сюди — бах! І туди — бах! І отуди — бах!

Ах, незабутні хвилини!

На вечірню зорьку ви спізнились. Це — обов'язково. Запізнення на вечірню зорьку це — мисливський закон...

Словом, спізнились... До озера ви підходите вже тоді, коли качки полягали спать...