Реклама на сайте Связаться с нами
Твори українських письменників

Олександр Довженко

Земля

На главную
Твори українських письменників

I

Не знаю, чи справді воно так, чи то мені приснилось, чи, може сни переплелись із спогадами і спогадами про спогади — вже не пригадаю. Пам'ятаю тільки, що дід був дуже старий і що скидався він на образ одного з богів, які охороняли й прикрашали нашу стару хату.

І куди, було, в садку не глянеш — десь поміж яблунь, груш, кущів порічки й аґрусу неодмінно біліла і його сива борода.

І ще пам'ятаю: був гарний літній день, і все навколишнє здавалось прекрасним: сад, город, соняшники, й мак, і ниви за городом. А в саду, якраз коло погребні, під яблунею, серед яблук і груш, на білому стародавньому рядні, в білій сорочці, весь білий і прозорий від старості й доброти, лежав мій дід Семен, колишній чумак.

Років йому було сто чи, може, трохи й менше, але приємно чомусь думати, що саме сто, бо це було давно й красиво. І лежав він, немов на картині, теж красиво. Здавалось, він якось трохи ніби сяяв, а коли й не сяяв, то так видавалось, бо він посміхався, і була ще неділя і якесь свято.

Коло діда, на старому яблуневому пні, сидів його давній товариш і побратим Григорій, теж дуже старий, але через відсутність бороди позбавлений божественних рис чоловік. Бороди Григорій не носив, зате мав грізні прокурені вуса, що робили його схожим на якогось стародавнього воїна. «Колись, дуже давно, — розповідав нам дід, — Григорій був найдужчим парубком на всю губернію. Ніде по степах від Чернігова й Конотопа аж до Ставрополя, Бердянська і Ясс, та й до самої навіть Москви, поміж якими розвозили вони на волах сіль і спирт щось років сорок, ніде ні разу не зустрічали такого чоловіка». Був він не дуже балакучий і якийсь ніби потайний, але діда, мабуть, любив і провідував його не менш як тричі на рік. Одягався охайно, був незмінно пристойний і зосереджений і завжди про щось, здавалось нам, думав. Отак і зараз посидів він біля товариша, помовчав і згодом спитав:

bigmir)net TOP 100