|
|
Ніч остання, без кінця і краю,
Як же довго плинеш, наче п’яна.
Ой, хутчій неси мене з аркана
В інший край, де сліз нема й одчаю,
Де нема ні гвалту, ні знущання,
Де усі гамуються страждання.
Краю рідний, мій коханий краю,
Як кохав тебе я щиро змалку,
Все віддав! І кров’ю наостанку
Я догану прадідів змиваю,
І за люд свій, за його недолю
Віддаю життя своє без болю.
Гей, надіє! Серце ниє з нуду:
Освіти хоч раз мою темницю,
Віри дай, що згин мій хоч на глицю
Прискорить прийдешнє щастя люду.
Ох, мовчиш... навколо тиша й стума...
Та і довга ж ти, остання дума!
|
|
|
