|
|
«Як мя зловиш, дзіньо дам!» —
Так він мовив та й побіг.
Я... дігнав його... ма... мам...»
«Синку, синку, що тобі?»
Зсинів, наче боз, Іван,
Зципів зуби, одубів,
З ручки випав галаган —
Впав на землю і зомлів.
А за тиждень в неділю
Плаче мати — пропало!
Пройшла коса по зіллю,
Бідне зілля зів'яло.
В труні тихо спить Іван,
Не бажає більше нич:
В ручці має галаган —
Той, що дав йому панич.
|
|
|
