Сидить шевчик на стільці,
На кумові постільці
Пришиває латку.
Аж у сінях двері — скрип!
Далі двері в хату рип! —
Шелеп кум у хатку!
«Здоровенькі ви були!
А що ж мої постоли —
Вже, мабуть, готові?»
«Зараз будуть... Погодіть,
Що ж ви стогнете, як дід?
Чи вже ж нездорові?»
«Та не то щоб, боже, крий,
Був я дуже так слабий,
А так тілько нудно:
Розболівся вражий зуб
Та заріс тобі, як дуб,
Що й вирвати трудно...»
«Не журіться, — каже швець, —
А сядьте-но на стілець!..»
На стілець саджає,
В дратву зуба замотав,
Кінці разом посплітав,
До ноги чіпляє.
Але, звісно, у шевців
Все дірявії стільці,
Щоб то не душило.
Ото шевчик і зайшов,
Стихача діру найшов
Та хвать кума шилом!..
Кум підскочив, як той цап,
Та рукою ззаду лап
За грішнеє тіло:
«Недаремне ж я стогнав,
От коріння попускав —
Аж там заболіло!»
|
