Сидить, плаче, неборак,
Козак проїжджає...
«Чого плачете ви так?» —
Старого питає.
Той і каже: так і так!..
«Не журіться, діду!
Коли так, то я за вас
На відвіт поїду!»
І палицю в руки взяв,
В кожух одягнувся,
Чорні вуса підбілив,
В чоботи узувся.
І чимдуж до короля.
Король оглядає.
«А що, пане, скільки зір?» —
З міною питає.
А той поли закотив,
Чи як довелося.
«Стільки, — каже, — в небі зір,
Скільки тут волосся».
Задумався сам король
Від сього відвіту.
«Ану, — каже, — покажи
Середину світу!»
А той палицю підняв,
Може, з піваршина
Та в підлогу нею гуп:
«Отут середина!»
Почухався наш король,
Ще раз поглядає.
«Що ж я думаю тепер?» —
Козака питає.
«Думаєте, що я пан!»
«Або що за річі?»
«То за річі, що не пан,
А козак із Січі!»
Засміявся наш король,
Подарував тому,
А козака відіслав
В золоті додому!
|
