|
|
І срібнії й золотії
Чари вихиляє
І давнії і новії
Бійки споминає...
«А що ж кінь мій білогривий?» —
Олег запитався.
«Не питайся, ясний княже! —
Слуга обізвався. —
Давно уже білогривий
Гуляє на волі
Коло Дніпра широкого
На чистому полі;
Там вовки його годують,
Птахи доглядають,
Буйні вітри його чешуть,
Дощі вимивають,
І на ньому уже, княже,
Зіллям зелениться
Не зелена паполома —
Зелена травиця».
І тримає Олег чару
Та й не випиває,
Похилився головою
Та й собі гадає:
«Не чекав же мої смерті,
Згинув білогривий,
А де ж слова твої віщі,
Віщуне ти сивий?»
І поїхав Олег віщий,
Поїхали гості.
Коло Дніпра на березі
Оглядають кості.
Там дощі їх розмивають,
Порох засипає,
І над ними буйний вітер
Траву хилитає...
І Олег на білий череп
Наступив ногою
І говорить: «Спи, мій коню,
В мирі та спокою!
|
|
|
