|
|
Похмурий день зачаївся в тумані.
Над бродом ржуть, полохаючись, коні.
Мій меч бринить, та чую, що на грані
Мене не зрадять крицеві долоні.
Учора твердо так, без повороту
Промовив: «ні», суворий до останку...
І цілу ніч, під бурю і під сльоту,
Процілував я оп’янілу бранку.
Хай Анти ждуть за річкою в тумані,
Мене не зрадять крицеві долоні.
І тільки образ дорогий на грані
Не осінить мої гарячі скроні.
|
|
|
