|
|
Володимирко поволі
Тихо-мирно вік дожив
І на княжому престолі
Ярослава залишив.
Це був князь палкий, відважний,
Незрівнянний у бою,
Наче рвався він покласти
Першим голову свою.
І коли він з Ізяславом,
З князем київським, зійшовсь,
Першим кинувся з мечем він,
Всіх попереду боровсь.
І бояри зупиняли:
«Ярославе, князю, стій:
Хто тебе, орла, заступить
У державі жалісній?!
Краще стань від виру збоку
І дивися на полки —
Як для тебе слави й честі
Здобувають вояки».
|
|
|
