Так живий, шумливий Київ
Царгородом другим став.
Як про друга, як про сина
Дбав про його Ярослав.
Оточив його валами,
Ровом, мурами обвів.
Укріпив його, оздобив
І препишний двір завів.
До палат ішли невпинно
Чужоземні посланці,
Князь сидів на пишнім троні
З грізним берлом у руці.
І, допущені до князя,
Низько кланялись посли,
І до ніг дари складали,
Що з чужини принесли.
В час бенкету на бандурах,
Гуслях, різних сопілках
Грали весело музики;
Вина пінились в чарках.
Співаки пісні співали,
Скоморохи, штукарі,
Розважаючи чужинців,
Метушились у дворі.
Після ситого обіду
Всі виходили з палат
Подивитись на верблюдів,
На муштрованих звірят.
І в Європі честю мали
Королі, князі, царі
Поріднитись з Ярославом,
Побувати у дворі.
Але мудрість Ярослава
Вся була в його ділах,
У державнім будівництві,
Владі, устрою, в судах.
Щоб не нищити народу
І народного майна,
Не хотів він воювати,
Не тягла його війна.
|
