|
|
На Колимі запахло чебрецем,
і руто-м’ятою, і кропивою.
Кохана сестро, дякую! З любов’ю
паду в про тебе спогади лицем.
А й спогади: сліпна коротка мить,
і ти в сльозах — обранена об мужа.
Квадратний отвір вахти, і байдужа
сторожа. І дрібненький син кричить:
«Татусю, до побачення!» А ми
вдивляємося в те, що на екрані
яви чи снива. О мої кохані
розлучні лада. Від рамена — крик,
високий зойк — у дві гінкі долоні,
неначе рури, мов многоколонні
голосники атлантових музик.
|
|
|
