Народи йдуть, червоно мають:
свободі путь! свободі путь!
І кров'ю землю напаяють,
і знов у землю тліть ідуть.
Але на зміну їм — у муці
другі встають під дзенькіт куль,
що движуть сили революцій
в новий октябрь, новий іюль.
Вставай, хто серцем кучерявий!
Нова республіко, гряди!
Хлюпни нам, море, свіжі лави!
О земле, велетнів роди!
Мов пущене ядро з гармати,
земля круг сонця творить цикл.
Тюпцем круг неї лисий місяць, —
беззубо дивиться в монокль.
Дивись, дивись: нема поради,
нема тепер шляху до мас.
Цвіли колись твої декади,
поки ти жалко не погас.
Горіть же всі, хто кучерявий!
Нова республіко, гряди!
Хлюпни нам, море, свіжі лави!
О земле, велетнів роди!
VII
Недокровна планета круг сонця сохла
і заражала простори світів.
Сонце в артерії землі пригоршні вогню сипало —
от звідки кров.
Ах, кров завжди, у різній дозі,
і кожна боротьба похожа на свій вік, —
Тайная вечеря.
Гільйотинні дні.
Аероплань, душе моя, аероплань,
не знижуйся, не падай.
Хіба одну тебе обурює — людина-звір,
жорстокість і брехня.
Хіба не в усіх розстріляні серця?
І тисячі закопаних живими в землю — хіба це
не вони щоночі криком душу розпинають:
О помсти, помсти. Кров за кров.
Кого карать? Сонце, що в артерії землі
пригоршні вогню сипле?
Землю, що без гною негодна родить? —
Не перший в нас Христос; не останній Робесп'єр,
а кров завжди, у різній дозі,
і кожна боротьба похожа на свій вік.
Міріади світів ті ж самі гасла потрясають.
Пролетар-вулкан спинить свій гнів не може,
і капітал в обхід канали прорива.
Бачу —
Михайличенко й Чумак, розтерзані зубами,
не багнетами,
лежать в крові і дивляться на нас із невідомої
планети,
і радіо ще теплий мозок посилає:
ми й тут так само йдем на смерть —
за всіх на смерть —
VIII
Людськість промовляє
трьома розтрубами фанфар:
Шевченко — Уїтмен — Верхарн.
Мов кабелі од нації до нації,
потужно революції диктують на землі:
Шевченко — Уїтмен — Верхарн.
Включайтесь, дроти,
надходьте, поети,
демократії совість,
демократії вість!
Хай оселедцю й шароварам сліпі докручують
на ліру «Страшний суд» —
наш страшний суд прийшов.
(То не тінь херувима —
аероплана путь! —
Яка музика невловима! —
пропелери гудуть...)
Наш страшний суд прийшов.
Це ж він укинув борозну, якої ввік
не переореш.
|
