|
|
Прийшов до саду, де був хлопчиком.
В паморозній тиші вечора
Усі дерева сколихнулися.
— Де ти так довго-довго був?
Либонь, усі світи обійшов,
Обтрусив золоту яблуню,
Пив воду з лиця місяця,
Здобув уламок веселки?
Я став, відказую тихо:
— Золотих яблук не рвав,
З криниці неба не пив води,
До веселки ані дойнявся. —
Усі дерева посмутилися.
|
|
|
