|
|
У Бога за дверми лежала сокира.
(А Бог тойді з Петром ходив
По світу та дива творив).
А кайзак на хирю1
Та на тяжке лихо
Любенько та тихо
І вкрав ту сокиру.
Та й потяг по дрова
В зелену діброву,
Древину вибравши та й цюк!
Як вирветься сокира з рук —
Пішла по лісу косовиця.
Аж страх, аж жаль було дивиться.
Дуби і всякі дерева
Великолітні, мов трава
В покоси стелеться, а з яру
Встає пожар, і диму хмара
Святеє сонце покрива.
|
|
|
