|
|
Все більше спогадів і менше сподівань...
І на чолі — утрат сліди глибокі...
Як непомітно ближчає та грань,
Що жде за нею прикінцевий спокій!
Так гірко відати, що юність відцвіла!
Та нарікань і розпачу немає, —
Така відміна, зрештою, мала:
Колишні мрії досвід заступає.
Так дерева, відцвівши навесні,
Тільки на те годують соком віти,
Щоб в дні серпневі, теплі та ясні,
Упав на землю овоч соковитий.
|
|
|
