|
|
Ну як тепер живе Горошиха-вдовиця,
що Федька — син її, застрелений вночі?
А ми ж не раз із ним ходили по кислиці,
де шарудів бур'ян і плакали сичі...
Ожина за Дінцем... О любий Холоденко,
далекий брате мій, зарубаний в бою!
Не схилить вже тепер твоя нещасна ненька
на зрубане плече голівоньку свою.
І все, куди не йду, холодні трави сняться,
де дерева шумлять і плачуть за Дінцем,
де вулиці п'янить солодкий дух акацій,
востаннє за вікном заплакане лице...
|
|
|
