|
|
Вони його спіймали край вокзалу
і кинули, безсилого од ран,
в глухий підвал... Водою і металом,
як люті пси, вони його терзали,
а він мовчав, маленький партизан.
Вони по нім підборами гриміли,
мов крізь туман, звучав глузливий сміх...
І як його не мучили, не били, —
він повен був для них страшної сили,
не видав він товаришів своїх.
Минала ніч, пливли години хмурі,
а він в кутку скривавлений стогнав,
пригадуючи дні свої безжурі...
|
|
|
