|
|
Бігли ми в атаку, кров багрила трави,
І дощем залізним падала блакить...
А в душі сіяло тепло і ласкаво:
«Вміє розставатись той, хто вмів любить».
Ці слова звучали і в гарматнім хорі,
І коли їй руку я востаннє тис...
Ці слова поета, мужні і прозорі,
Я крізь довгі роки до сивин проніс.
Я іду, і в'ються спогади незримо...
Де ти, моя юність, дальніх днів блакить?
Яблука червоні Рильського Максима
Виснуть наді мною, кличуть жить і жить!
|
|
|
