|
|
Вода десь точить білий камінь,
Кує зозуля у гаю.
Де б я не був, а все ж думками
Лечу в Донеччину свою.
Лечу, неначе та лелека,
Дивлюся радісно кругом
І шахту згадую далеку,
Де працював я юнаком.
Дінця солодкі, ясні води,
Посьолка рідного огні
І той садок біля заводу,
Де ми гуляли в давні дні.
|
|
|
