Григорій Сковорода

Вітер та Філософ

— А щоб тебе чорт забрав, проклятий!..

— За що мене лаєш, пане Філософе? — спитав Вітер.

— За те, — відповів мудрець, — що як тільки я відчинив вікно, аби викинути часникове лушпиння, ти ж бо так війнув своїм проклятим вихором, що все розсипалося по столі та світлиці. Окрім того, ти перекинув і розбив останню чарку з вином, не кажучи вже про те, що, видмухнувши з папірця тютюн, засмітив увесь таріль зі стравою, яку я збирався по праці з'їсти...

— Та чи ж знаєш ти, — спитав Вітер, — хто я такий?

— Ще б пак не знав такого! — вигукнув Філософ. — Хай про тебе мужички розбалакують. А я після вивчення небесних планет навіть не зверну на тебе уваги. Ти лише порожня тінь...

— А коли я, — каже Вітер, — тінь, то є при мені й тіло. Це достеменно — я тінь, а невидима в мені Божа сила — моє тіло. Як же мені не віяти, коли мене наш всезагальний творець і невидиме всемістиме єство рухає.

— Знаю, — сказав Філософ, — що в тобі є живе єство, та воно неповинне, оскільки ти Вітер...

— І я знаю, — мовить Дух, — що в тобі стільки ж розуму, скільки у тих двох мужичків, з яких один, нахилившись, привітав мене задом, задерши одежу, за те, що я роздував пшеницю, коли він віяв її, а другий зробив мені такий же комплімент, коли я не давав йому вивершити стіг сіна. Ти міг би бути в них головою.

Сила. Хто на погоду та врожай сердиться, той заміряється на всетворящого Бога, гордіє.