Григорій Сковорода

Нетопир¹ та двоє пташат — горлиці та голуба

Великий підземельний звір, що живе в землі, так як кріт, коротко кажучи, великий кріт, писав найсолодкомовніше послання до звірів, котрі живуть на землі, й повітряних птахів. Сила була така:

«Дивуюся із забобону вашого, що у світі знайшли те, чого ніколи ніде нема й не бувало; хто вам посіяв божевілля, начебто у світі є якесь там сонце? Воно в творах ваших славиться, початкує в ділі, визначає закінчення, всолоджує життя, оживлює живність, освічує темряву, випромінює світло, оновлює час. Що за час? У світі є одна лише тьма, один лише час, а інший час — дурниця, бридня, небилиця... Ця ваша дурість є плодовита матір інших недоладностей. Скрізь у вас брешуть: світло, день, вік, промінь, блискавка, веселка, істина. А найсмішніше, пошановуєте химеру, що зветься око, начебто воно свічадо світу, товариш світла, вмістилище радості, двері істини... Ото варварство!

Люб'язні мої друзі! Годі бути в простоті, скиньте ярмо забобону, не вірте нічому, доки не візьмете в кулак. Повірте мені: не в тому життя, аби бачити, а в тому, аби мацати.

Від дня 18, квітня 1774 року. З підземельного світу NN».

Цей лист сподобався багатьом звірам та пташкам, наприклад, Сові, Дремлюзі, Сичу, Одуду, Яструбу, Пугачу, окрім Орла та Сокола. А найбільше сподобав цей догмат Нетопир і, забачивши Горличеня та Голубеня, намагався ущасливити їх цією високоштильною філософією. Але Горличеня сказало:

— Батьки наші кращі за тебе вчителі. Вони народили нас у темряві, але для світла.

А Голубеня відповіло:

— Не можу повірити дуросманові. Ти мені й раніше повідав, що сонця на світі нема. Але я, народжений у похмурих днях, цієї неділі побачив зрана схід прегарного всесвітнього ока. Та й сморід, який чутно від тебе й Одуда, свідчить, що всередині у вас недобрий дух.

Сила. Світло й тьма, тління і вічність, віра і безчестя складають світ цей і потрібні одне для одного. Хто тьма — хай буде тьмою, а син світла — хай буде світлом. Від плодів їхніх розпізнаєте їх.