Григорій Сковорода

Кріт та Лінкс

За казками, звір Лінкс має настільки гострий зір, що проглядає землю на кілька аршинів. Забачив він якось у землі Крота й почав насміхатися з його сліпоти:

— Коли б ти, мізерна тваринко, мав би моєї прозірливості хоч на соту частку, то міг би проникнути навіть крізь центр землі. А натомість усе вимацуєш, сліпий, як ніч без місяця.

— Будь ласка, не вельми хвались, — відповів Кріт. — Зір твій гострий, зате розум — зовсім сліпий. Ти маєш те, чого позбавлений я, а я — чого немає в тебе. Коли хвалишся своїм гострим зором, не забувай про мій не менш гострий слух, я давно мав би вже очі, коли б були вони мені потрібні. Віковічна правда блаженної натури ніколи не образить. Вона, рівняючи всі нерівності, гостротою мого слуху замістила мені силу очей.

Сила. Недоумство в багатстві пишається й лається, а в бідності осідає і впадає у відчай. В обох долях воно нещасне. Там біситься, як у божевільній гарячці, а тут з ніг валиться, як стерво. Ця болячка тому зроджується, що не навчаються Царствові Божому і правді його, а гадають, що усе на світі робиться навмання, як у беззаконнім володінні. Але розпошир, бідна тваринко, зір твій — побачиш, що все чиниться за точною правдою та рівністю, і цим заспокоїшся. Коли є в багатстві те, чого немає у злиднях, задумайся — і знайдеш у злиднях те, чого нема у статках. Де земля менше родить плодів, нагородою там — свіжіше повітря. Де менше журавлини й чорниць, там менше скорбутної хорості; менше лікарів — менше хворих; менше золота — менше потреб; менше ремесел — менше розтратників; менше наук — менше дурнів; менше прав — менше беззаконня; менше зброї — менше воєн, менше кухарів — менше зіпсованого смаку; менше честі — менше страху; менше солодощів — менше суму; менше слави — менше неслави; менше друзів — менше ворогів; менше здоров'я — менше пристрастей. Століття й століття, країна й країна, народ і народ, місто й село, юність і старість, хворість і здоров'я, смерть і життя, ніч і день, зима й літо — кожний стан, стать, і вік, і всяка живність має власні свої вигоди. Але сліпа дурнота й сліпа невіра цього не розуміють, одне лише зло в усьому бачать — вони подібні до цирульничих п'явок, котрі висмоктують погану кров. Для цього століття над століттями підносять, народ вище народу, невдоволені ні станом своїм, ні країною, ні віком, ні призначеністю, ні долею, ні хворобою, ні здоров'ям, ні смертю, ні життям, ні старістю, ні юністю, ні літом, ні зимою, ні ніччю, ні днем і при щасті підносяться до неба, а при невдачі падають у прірву відчаю, позбавлені як світла й духа віри, так і солодкого миру й рівноваги, і спалюються у полум'ї власної печалі, аби збулося в тім: «Хто ж не вірує, той вже засуджений». Все ж є благе, окрім зневіри в Царство Боже та його правду, окрім хвороб душевних та мук від незадоволеного ремства, — це зло одне. Є то сатанинська гордість, що виявляється в прагненні сісти на престолі вишнього. Ось де центр пекла та отець пристрастей. «І не сказав Йов на Бога нічого безумного». «Я кожного дня тебе благословлятиму». Ось де істинне світло є пізнання Божого. Тому і священики звуться серцями, що сидять серед невіри, Божим світлом осяваючи. «Ви світло для світу». «Які гарні ноги благовісників миру...» «Освяти їх у Твоїй істині».