Реклама на сайте Связаться с нами
Українська література. Аналіз творів

Володимир Сосюра

Мазепа (аналіз)

На главную
Українська література. Аналіз творів

Цей твір В. Сосюри має досить драматичну історію. Перші розділи автор написав ще у 20-х роках та опублікував у журналі “Життя й революція” (1929). В автобіографічному романі “Третя Рота” він зізнається, що створений ним образ українського гетьмана “був ще тільки ембріоном, а мене навіть за ембріон почали бити”. Відтак робота над твором завершилася лише через три десятиліття, у 1959—1960-х роках, і тільки в 1988 році поему опубліковано на сторінках журналу “Київ”. Причина заборони поеми — на поверхні: В. Сосюра прагнув художньо осмислити неординарну особистість українського гетьмана, який у своїх сучасників здобув славу політика, дипломата, полководця. Мазепа був високоосвіченою людиною, знав кілька мов, зібрав велику бібліотеку, займався меценатством. Із його ініціативи відкрито численні школи, його коштом збудовано або ж відновлено багато київських храмів у стилі козацького бароко. Щедро опікувався церквою, наприклад, відомо, що й сьогодні в Єрусалимі у церкві Святого Гробу Господнього під час богослужінь використовується срібна миска з написом “Щедрий дар великого гетьмана, Його Величності Івана Мазепи”. Над усе мріяв про сильну і самостійну державу Україну, не орієнтуючись на спілку з Росією, Туреччиною чи Польщею. Співвітчизники бачили в особі Мазепи оборонця прав і свобод своєї Батьківщини, людину європейської культури й представника вільнолюбного козацького лицарства.

Ця постать — загадкова і трагічна водночас. Колізії складної долі українського гетьмана — і як людини, і як політика — приваблювали багатьох художників слова. З великою симпатією цей образ змалював Байрон у поемі “Мазепа”. Його герой постає сильною особистістю, сміливою, рішучою, незламною, борцем за свободу України. О. Пушкін у поемі “Полтава” характеризує українського гетьмана здебільшого негативно — як зрадника, жорстокого честолюбця, проте бачить у ньому талант дипломата і полководця. У Ю. Словацького Мазепа (драма “Мазепа”) — юний королівський паж, у якого шляхетність лицаря поєднується з любовним шалом та авантюризмом. На першому місці в польського драматурга — любовні пригоди, змальовані в романтично-трагічній тональності.

В. Сосюра створює цілком оригінальний художній твір, задум якого полягає в тому, щоб реабілітувати видатного українського гетьмана, відтак — неупереджено поглянути на одну з трагічних сторінок історії України та її народу. Проте поет змальовує не реальну постать відомого державного діяча, а художній образ високої емоційної напруги — йдеться-бо про непересічну особистість, життя і вчинки якої “обросли” легендами, вигадками та й домислами горе-істориків радянської доби. Сам автор стверджує:

Я серцем хочу показать
Страшну трагедію Мазепи,
І в ній в той час страшний незгоди
Трагедію мого народу:
Мазепа не осяг висот,
Куди ведуть життя ідеї...

Поет не ідеалізує Мазепу, а прагне розкрити психологію героя, його внутрішній світ, найперше закцентувавши увагу на такій рисі, як патріотизм. Твір — за жанром ліро-епічна поема — умовно можна поділити на дві частини. У першій автор розгортає сюжетні перипетії навколо перебування Мазепи на службі в польського короля Яна Казимира. Герой — молодий, рвучкий, легковажний улюбленець жінок, який насолоджується радощами життя. Проте він усім серцем відчуває, що його місце не в середовищі польської шляхти, а в рідній домівці:

Я Україну не забуду,
Вона для мене як зоря!

Коріння цих почуттів — у вихованні маленького хлопчика, який назавжди запам’ятав слова матері про волю, славу рідного народу, про вміння “спинить гарячу кров”, підпорядкувати своє життя служінню Батьківщині, про необхідність захищати інтереси України. Через зображення марень героя, віщого сну, спогадів про дитинство автор розкриває найсуттєвіші його риси, а, порушуючи хронологічний хід подій, поет також висловлює своє розуміння особистості Мазепи, змальованого з погляду сучасності. Це надає твору масштабності, художньої достовірності.

У другій частині поеми розповідається про Мазепу — державного діяча, який дбає про добробут і процвітання України. Центральне місце тут відводиться зображенню Полтавської битви. В. Сосюра полемізує з О. Пушкіним, бо вважає свого героя не зрадником, а справжнім патріотом, який прагнув звільнити Вітчизну від московського впливу.

Змальовуючи Мазепу після поразки під Полтавою, його вимушене перебування у Молдавії, автор розкриває думки і переживання гетьмана: це і відчуття провини перед Україною, і гіркота від того, що народ не зрозумів свого гетьмана, і біль у зв’язку з неможливістю повернення до рідної домівки.

Епілог поеми теж позначений мінорними настроями:

Такий кінець, Мазепо, твій,
Герою нещасливий мій...
.............................
А десь далеко рідний край В церквах вигнанця проклинає.

Проте В. Сосюра стверджує, що поразка Мазепи — не зрада, а трагічна помилка державного діяча, який уболівав за долю народну. І говорить поет про це схвильовано, щиро, з суто сосюринськими інтонаціями. Саме вони цементують твір у єдине ціле, поєднуючи змалювання романтичних любовних пригод молодого Мазепи з висвітленням однієї зі сторінок вітчизняної історії, довго замовчуваної або ж потрактованої неправильно, тенденційно. Образ оповідача дуже важливий: він злютовує різні частини твору композиційно, “вривається” в сучасність, коментує, пояснює (наприклад, полеміка з О. Пушкіним: “О, Пушкін, я тебе люблю, та істину люблю ще дужче!”. Або оцінка історичних праць: “Народ — мій Бог, йому я вірю, а не історикам отим, що руку царську цілували, що слинили Петрову длань і про Мазепу написали із кон’юнктурних міркувань”).

Поема В. Сосюри — не тільки художній твір про одного з найкращих синів України, а й документ, який свідчить про громадянську сміливість поета у його зверненні до болючих “білих плям” вітчизняної історії.

bigmir)net TOP 100