У творах Б.-І. Антонича чимало рядків, у яких автор порівнює себе з тваринним і рослинним світом: “Антонич теж звіря сумне і кучеряве...”, “...росте Антонич і росте трава”, “Антонич був хрущем і жив колись на вишнях...”. Така манера висловлювання творить особливий стиль, коли автор, вважаючи себе маленькою часточкою біосу, ототожнюється і з навколишнім світом, і з ліричним героєм. У поезії “Привітання життя” Б.-І. Антонич змінює тип художнього вираження почуттів і поглядів, тут з’являється узагальнююче “ми” як суб’єкт висловлювання:
Ми — ланцюга поодинокі звена,
ми — відтинок малий зі стрічки часу.
|
Це перший ударний акорд вірша. До такого філософського висновку автор приходить тому, що розуміє закони вічного, усталеного колообігу всього живого, за якими “кожна мить знов родить другу мить...”, “час виростає, й меж не має...”. Людина, вважає поет, лише на мить — з погляду вічності — вписується в біг часу, в якому — також із погляду вічності — справді “і день, і вік однаково минають”. Ота мить — спалах між минулим і майбутнім. Для художнього втілення цієї думки Б.-І. Антонич знаходить оригінальний образ-метафору:
Так на минулого й майбутнього раменах
повішено, мов плахту, долю нашу.
|
“Доля наша”, “ми” — це молодь, це й сам Б.-І. Антонич (пригадайте, що в рік виходу збірки “Привітання життя”, до якої увійшов однойменний вірш, поету виповнилося 22 роки):
Віддати треба нам життю щомога,
а треба кожному, ще поки молодий.
|
Програма на майбутнє розгортається далі, і виражена вона метафорично: у душі молодих “квітка дійсності надією цвіте”, “не кидає ще тіні дерево зневіри”. Ліричний герой переконаний, що не треба боятися “морозів” — життєвих випробувань, вони страшні для світу природи — квітів, дерев, але не для молодих, сповнених віри, енергії, оптимізму, високих поривань, бажання осягнути світ у всьому його огромі. Так народжується другий ударний акорд вірша — його фінал:
Вітай життя! Що біль даєш, і щастя, і красу,
і сум, і горе. В мені юний пал не вмер ще.
Вітай життя! І на привіт тобі я понесу
м’яке, та в панцир крицевий закуте серце.
|
Обожнення життя, усіх його найрізноманітніших виявів — основна думка вірша, висловлена метафорично, свіжо.
|
|