Реклама на сайте Связаться с нами
Українська література. Аналіз творів

Богдан-Ігор Антонич

Привітання життя (аналіз)

На главную
Українська література. Аналіз творів

У творах Б.-І. Антонича чимало рядків, у яких автор порівнює себе з тваринним і рослинним світом: “Антонич теж звіря сумне і кучеряве...”, “...росте Антонич і росте трава”, “Антонич був хрущем і жив колись на вишнях...”. Така манера висловлювання творить особливий стиль, коли автор, вважаючи себе маленькою часточкою біосу, ототожнюється і з навколишнім світом, і з ліричним героєм. У поезії “Привітання життя” Б.-І. Антонич змінює тип художнього вираження почуттів і поглядів, тут з’являється узагальнююче “ми” як суб’єкт висловлювання:

Ми — ланцюга поодинокі звена,
ми — відтинок малий зі стрічки часу.

Це перший ударний акорд вірша. До такого філософського висновку автор приходить тому, що розуміє закони вічного, усталеного колообігу всього живого, за якими “кожна мить знов родить другу мить...”, “час виростає, й меж не має...”. Людина, вважає поет, лише на мить — з погляду вічності — вписується в біг часу, в якому — також із погляду вічності — справді “і день, і вік однаково минають”. Ота мить — спалах між минулим і майбутнім. Для художнього втілення цієї думки Б.-І. Антонич знаходить оригінальний образ-метафору:

Так на минулого й майбутнього раменах
повішено, мов плахту, долю нашу.

“Доля наша”, “ми” — це молодь, це й сам Б.-І. Антонич (пригадайте, що в рік виходу збірки “Привітання життя”, до якої увійшов однойменний вірш, поету виповнилося 22 роки):

Віддати треба нам життю щомога,
а треба кожному, ще поки молодий.

Програма на майбутнє розгортається далі, і виражена вона метафорично: у душі молодих “квітка дійсності надією цвіте”, “не кидає ще тіні дерево зневіри”. Ліричний герой переконаний, що не треба боятися “морозів” — життєвих випробувань, вони страшні для світу природи — квітів, дерев, але не для молодих, сповнених віри, енергії, оптимізму, високих поривань, бажання осягнути світ у всьому його огромі. Так народжується другий ударний акорд вірша — його фінал:

Вітай життя! Що біль даєш, і щастя, і красу,
і сум, і горе. В мені юний пал не вмер ще.
Вітай життя! І на привіт тобі я понесу
м’яке, та в панцир крицевий закуте серце.

Обожнення життя, усіх його найрізноманітніших виявів — основна думка вірша, висловлена метафорично, свіжо.

bigmir)net TOP 100