Реклама на сайте Связаться с нами
Українська література. Аналіз творів

Богдан-Ігор Антонич

Ротації (аналіз)

На главную
Українська література. Аналіз творів

У збірці Б.-І. Антонича “Привітання життя” є вірш із промовистою назвою “Мурашник”, що символізує місто, в якому “пасма вулиць сплетені, мов нерви”, “життя засушене, немов консерви”, все “з рудого порохна й рябої мерви”. Ця похмура картина людського мурашника завершується пересторогою:

Подумай мимохіть, як чобітьми
є легко розчавити цілий світ.

У цих словах — увесь Б.-І. Антонич з його пафосом життєлюбства, захопленням вічною красою, таїною і незвичайною тендітністю природи, що так яскраво виявилися в першій збірці.

У вірші “Мурашник” на урбаністичну тему село чітко протиставляється місту як природне протиприродному. Ці мотиви знайшли своє продовження й розвиток в інших творах поета, особливо в його збірці “Ротації”, що побачила світ уже після смерті автора. У ній образ міста позбавлений конкретних географічних і часових координат, це образ-символ. Б.-І. Антонич змальовує місто олюдненим, живим, не зраджуючи своєму головному естетичному правилу — художньо досліджувати вічний рух у природі живого та неживого. В однойменному вірші поет порівнює вирування міста з бормашиною, її монотонними і неприємними мелодіями. Ці мелодії породжують асоціації, пов’язані з відчуттями страху, болю, внутрішнім дискомфортом людини. Таке порівняння — конкретний штрих до образу міста-пекла, що існує за власними законами, бо “життя кипучого нікому не зв’язати”. Але цей вир міського життя, його енергія, сила в основі своїй протиприродні, бо вони руйнують людину. Живучи в “муравлиську міста” (пригадаймо поезію “Мурашник”), вона не просто віддаляється від природи, а стає їй чужою через моральну розпусту, гонитву за грішми, сумнівними втіхами, через втрату відчуття краси світу:

Йдуть люди жовтих міст, і їхні очі сяють,
хоч смуток вглиб ховають, мов гірке насіння.

Церкви, цукерні, біржі — духові і тілу.
Для зір і для монет. Ждучи рідких окрушин
крихкого щастя, прочуваєм інші цілі.
Мов зонд у рану, розпач грузне в наші душі.

Людська душа борсається в тенетах міста, скніє, часто не може протистояти жахливим обставинам. На думку автора, місто як витвір людського розуму не сприяє щасливому буттю, а, навпаки, віддаляє людину від природи, від самої себе.

Як справедливо зазначив Д. Павличко, “в українській поезії, бідній на урбаністичні мотиви, “Ротації” (збірка) Антонича залишаються досі майже неперевершеними зразками міських краєвидів та описів задушливої атмосфери городських місць розваги, розпусти, зледащіння”.

bigmir)net TOP 100