Реклама на сайте Связаться с нами
Українська література. Аналіз творів

Микола Хвильовий

Кіт у чоботях (аналіз)

На главную
Українська література. Аналіз творів

Орнаменталізм оповідної манери М. Хвильового посилюється в новелі “Кіт у чоботях” (збірка “Сині етюди”). Письменник шукає (і знаходить) нові художні засоби: авторський коментар, роздуми вголос із приводу творчої лабораторії, звернення до читача, які набувають статусу композиційного прийому. Прагнучи возвеличити “запашну червінькову революцію” і її “муралів”, автор замислюється над питанням, яку форму обрати для цього: пісню? чи пісню пісень? чи гімн? Письменник почувається ніяково перед грандіозністю події, страждає у пошуках жанрової структури, яка б якнайповніше відповідала задуму (“А зав’язки — розв’язки так від мене й не дочекаєтесь. Бо зав’язка — жовтень, а розв’язка — соняшний вік, і до нього йдемо”). Він обирає, нарешті, “маленьку пісню” — уривок оголеної правди, невтішної правди про переродження бійців революції у закостенілих, бездушних чиновників-бюрократів. Невідповідність між високим патетичним наміром оповідача і реаліями життя підкреслює складність і суперечливість революційної епохи та її ідеалів, у які певний час вірив М. Хвильовий.

У цьому творі час соціальних катаклізмів — громадянської війни, перших мирних років — постає у своєрідному ракурсі: жінка і революція. Головна героїня новели, як каже сам автор, — це тип “мураля революції”, який у письменника асоціюється з казковим персонажем, котрий пов’язаний з дитинством, а тому викликає безліч приємних споминів: “Знаєте малюнки з дитинства: “кіт у чоботях”? Він дуже комічний. Але він теплий і близький, як неньчина рука з синьою жилкою, як прозорий вечір у червінцях осени”. Саме Гапка Жучок нагадує письменнику кота в чоботях (найперше через зовнішню схожість — взуття), але чи є в її душі доброта й тепло, притаманні жінці? Яка вона — активна учасниця бурхливих революційних подій? Зовнішність знівельована (“блуза, спідничка (зимою стара шинеля), капелюшок, чоботи, усе сіро-брунатне, кольору бур’янів”), ім’я — забуто (“Гапка — це глухо. Ми її — товариш Жучок”). Проте автор із симпатією ставиться до цієї жінки з кирпатеньким носиком, жвавими рухами, з бузинковим проникливим поглядом, адже революційний час покликав її займатися не властивими жіноцтву справами — воювати, переносити труднощі похідного життя. Проте, змальовуючи цей образ, М. Хвильовий вдається і до окремих іронічних нот: капелюшок у Гапки з п’ятикутною зіркою, а під ним — голена голова; і прізвисько її знаменне — “паходной Ленін”. Цими деталями автор приземлює образ.

Іронія письменника посилюється, коли він зображує Гапку-секретаря ком’ячейки вже в мирний час. Ця неосвічена жінка так і не здобула освіти, хоч і прочитала нарешті “товстеньку книжку” “Что такое коммунизм”, однак вона має велику владу над своїми колишніми соратниками, розпоряджається їхньою долею, учить їх політграмоти. Тож не дивно, коли під час дискусії лунають такі репліки:


“— Товаришу Жучок, можна двох любити?

— Це залежить від того, як ви знаєте історичний матеріалізм. Я його погано знаю, а тому й “воздержуюсь”.


Разючі метаморфози жінки М. Хвильовий змальовує так: симпатичний “бузинковий погляд” змінився — у запалі диспуту її “очі драконом”. Героїня внутрішньо спустошена не тільки випробуваннями громадянської війни, а й власною трагедією: її “невеличке байстря — повісив на ліхтарі козак”. Повісив безневинну дитину з помсти матері-більшовичці. Так письменник розкриває жорстокість революційної доби, сповненої ненависті й здичавіння. Образ часу вимальовується і з окремих реплік учасників дискусії. Беззмістовні політичні баталії неграмотних людей допекли всім, але про це ніхто не наважиться сказати вголос. Автор уже в перші пореволюційні роки інтуїцією художника відчув, уловив майбутні страшні тенденції в новому “світлому” суспільстві: знецінення людини, компроміс із власною совістю, нехтування принципів гуманізму, страх у душах колишніх відважних бійців, які творили щоденний “невеликий подвиг”.

bigmir)net TOP 100