Реклама на сайте Связаться с нами
Українська література. Аналіз творів

Григорій Косинка

На золотих богів (аналіз)

На главную
Українська література. Аналіз творів

Ця новела Г. Косинки належить до тих його творів, у яких лаконічно і чітко зображено гострий конфлікт із життя села часів громадянської війни. З перших же рядків письменник показує суть того, що відбувається: “Уже третій день, як ревуть гарматні бої над околицями Медвина; гукає-сміється ворожа артилерія, а за кожним її гуком піднімаються до неба криваво-червоні стежки полум’я з селянських осель...”. Точиться кривавий бій між медвинцями та “золотими богами” (так називали офіцерів добровольчої білогвардійської армії, які носили позолочені погони). Його картина подається автором динамічно, через безліч деталей, вражень-спалахів, символічної кольорової гами. Поєднання романтично-піднесених та імпресіоністичних мазків допомагає Г. Косинці у невеликому за обсягом творі — через один епізод — передати трагізм часу та окремої людської долі.

Умовно твір можна поділити на дві частини. У першій відтворено сам бій, а в другій — село після відступу “золотих богів”. Селяни здобули перемогу, але якою ціною? Вбито Чубатенка, Сеньку-кулеметника, пожежа знищила сільські вулиці, а у вогні загинули малі діти. Цю трагедію письменник зображає зсередини, очима її учасників, через призму понівечених оберегів селянського життя: в диму, як чорні примари, мріють тополі, що припали попелом; гаряча кров окропила білу гречку з медами, потолочену пшеницю.

Бій і затишшя після нього Г. Косинка змальовує за принципом контрасту. Червоний колір, широка звукова гама (гуркіт артилерії, окремі людські вигуки, кулеметні черги) — це перша частина. Тиша і чорний колір, колір смерті, горя, трауру — друга. Чорна обсмалена соха, чорні повалені хати, навіть сонце — символ життя і радості — не може оживити, вселити надію у людські душі. Тому з розпачем звучать слова: “Пшеницю будем жать, як золото, снопи класти, бо горобці п’ють. Як золото, снопи класти...” Хто ж збиратиме урожай, уцілілий від вогню, від сотні ніг? Хто відродить “зотлілі душі” селян? Хто дасть сили жити далі “стеряній” від горя й журби Сеньчиній матері, яка втратила чотирьох дітей? Моторошний спів цієї жінки біля мертвих дітей — останній акорд новели, останній штрих до нечуваної трагедії народу.

Так Г. Косинка художньо досліджує складні обставини тогочасного життя.

bigmir)net TOP 100