Реклама на сайте Связаться с нами
Українська література. Аналіз творів

Григорій Косинка

Тема землі у новелах Г. Косинки “За земельку”, “Змовини” (аналіз)

На главную
Українська література. Аналіз творів

Новели Г. Косинки “За земельку” та “Змовини” єднає спільна тема — тема землі, традиційна в українській літературі. Проте письменник розкриває її своєрідно. Причина цього — не лише в новому матеріалі, який давало життя, а й у прийомах його осмислення.

Довершена простота — так лаконічно можна охарактеризувати новелу “За земельку”. Її початок уже налаштовує читача на тривожний лад алогічністю ситуації: на весіллі молода гірко плаче, бо нарешті спала полуда з очей дівчини — вона дізналась про істинний мотив одруження, “на врем’я”, за земельку. Навіть природа стривожена таким нелюдським поворотом подій, вона передбачає майбутні сумні колізії: “Вечоріло. Над ставом вода парувала, сизо-жовтий туман жита криє, а болотяні міхи воду дмуть — лихо буде...”. Драматизм ситуації полягає в тому, що в основі шлюбу лежать не світлі почування, а приземлений (у прямому і переносному значенні цього слова) матеріальний інтерес.

Пейзажні деталі ще раз підкреслюють нетиповість, жорстокість весілля: “Лихо буде”, — бубонить бубон на весь куток та до скрипки прислухається.

За земельку — долі не буде, — плаче-тужить скрипка з цимбалами і змішує цей плач з п’яними піснями весільними...” Ключовими тут є фрази “лихо буде”, “долі не буде”. І гнучкий клен, і бубон, і скрипка, і цимбали віщують горе молодій дівчині Палазі, але і співчувають їй, бо розуміють нещастя нареченої, яка, здається, зайва на власному весіллі. Свати заливають багатообіцяючий шлюб самогоном і в п’яному тумані не хочуть помічати сліз дівчини, яка під час гуляння вже “вмерла, зотліла”.

Загалом новела “За земельку” вражає своїм підтекстом. У невеликому за обсягом творі письменник за допомогою конкретних деталей змальовує трагедію молодої обдуреної дівчини, крах її сподівань на щасливе сімейне життя (наречена плаче-заливається, людей не бачить; мати молодої задумалась, зажурилась; звертаючись до майбутньої дружини зі словами: “Не кисни, інвалід!”, “ласкавий” молодий по-гадючому здавлює очі).

У цьому творі Г. Косинка залишається вірним імпресіоністичній манері письма: він з безлічі життєвих реалій вихоплює мить і пильно досліджує її у найдрібніших деталях і виявах. Письменник майстерним поєднанням інтонацій — ліричних, іронічних, гнівних, розпачливих — акцентує увагу на втраті гуманістичних цінностей, християнських заповідей: “...сватаємо дівчат на врем’я, за земельку, плюємо дурням кислооким, що про гріх лементують...”.

По-іншому висвітлюється тема землі в новелі “Змовини”. Це об’єктивована розповідь про складні процеси, які відбувалися в українському селі в зв’язку з розкуркуленням. У центрі твору — образ Петра Рудика, заможного селянина, господаря, з діда-прадіда хлібороба. Читач уперше знайомиться з цим персонажем у хвилину, коли той охоплений цілою гамою почуттів — розпачем, невимовним жалем, злобою, нервовим сміхом, спричиненими звісткою про намір нової влади конфіскувати землю, реманент, худобу в заможних селян. Щоб зберегти придбане нелегкою працею, Петро вирішує рішуче діяти — посватати дочку Наталку за бідного парубка. Проте немає меж здивуванню Рудика, коли вдова Мелашка, яка часто наймалась до Петра, не погоджується на таку пропозицію. З почуттям власної гідності вона відповідає: “Ручатися за Михайла не буду. Його добра воля: хоче — хай сватає вашу Наталку, як вона піде за його. А тільки коні й вози ваші, Петре, ні до чого тут. Ви ж, здається мені, сина мого єднаєте, а не коні з возами? Я не ганю дочки вашої... Але ви, Петре, пробачте мені на слові, таке говорили, що мені слухать соромно було. Добре знаєте, що я з трудів своїх вік прожила, ...а все-таки... переховувати чуже добро я не буду. Вам колектив не потрібний, а мені — не знаю ще: як люди, так і я”.

У кожного з героїв — своя істина. Мелашка — бідна, але горда жінка. Вона не може стати на шлях махінацій, особливо коли йдеться про людські почуття. Петро Рудик над усе боїться втратити майно, згоден навіть принизити себе, свою родину. Він ні хвилини не вагається, що радості Мелашки не буде меж, коли жінка дізнається про намір породичатись. Тому світ для Рудика ніби перевернувся: “Хто б подумав, старчиха, наймит людський, на змовини з хазяїном не стала?..”

Атмосфера краху нависає над заможним селянином. Письменник відтворює її за допомогою ланцюга деталей. Спочатку Юхим Скрекотень (“нужда, а не чоловік”) погрожує Петру зашморгом, дітвора глузує з нього, потім — ляпас від Мелашки. Автор уважно досліджує душу героя, його думки, дії, вчинки. Один лише штрих: Рудик — бережливий господар, не може розбити сільськогосподарські машини, а лише вигвинчує з них окремі частини, щоб знищити їх. У фіналі твору Г. Косинка використовує засіб сну — стривоженому передуманим і пережитим Петру ввижається весілля Наталки і Михайла, але без Мелашки, бачить він на цьому дійстві і свого онука, і свого заклятого ворога Скрекотня зі зловісною мотузкою-зашморгом, і незаможників, яких він глузливо називає “господами невозможними”... Це сон-попередження, адже за народними уявленнями, бачити уві сні весілля — бути тузі великій, а дитину малу — чекати великого клопоту. Душевне сум’яття героїв розкривають і пейзажні деталі, сповнені підтекстом. Передчутття майбутнього лиха символізує образ вітру. Вітер супроводжує Мелашку, коли вона в цілковитому невіданні прямує до Рудиків. Темної вітряної ночі Петро знищує частину свого добра, а іншу відправляє на далекий хутір, щоб переховати до кращих часів. Розбурхана природа — це пряма проекція душі героя, і Петра Рудика, і Мелашки, душі, розтривоженої соціальними катаклізмами, схвильованої від чекання дня завтрашнього — яким він буде?

У творах Г. Косинки, написаних у 30-ті роки, помітні стильові зміни — у них поглиблюється реалістичне змалювання життя, хоча об’єкт художнього дослідження залишається тим самим — людина та епоха, людина і час. Ці зміни характерні для таких творів письменника, як “Змовини” та “Гармонія”.

bigmir)net TOP 100