Реклама на сайте Связаться с нами
Українська література. Аналіз творів

Остап Вишня

“Українознавчі” усмішки Остапа Вишні (аналіз)

На главную
Українська література. Аналіз творів

1926 року письменник опублікував збірку “Українізуємось”, яка мала велику популярність і за короткий час витримала п’ять видань. Про духовність українця, його менталітет Остап Вишня говорить в усмішках “Чукрен”, “Чухраїнці”, “Дещо з українознавства”. Скільки в них гіркої іронії, болю через егоїзм, інертність думки й дії, повільність рідного народу, що так дорого обходилися йому на різних етапах історичного поступу!

Дотепну назву вигадує Остап Вишня для казкової країни Чукрен, населення якої, чухраїнці, завжди чухаються. Алегорія дуже прозора, йдеться про Україну та українців. І географічні координати також потверджують це: її територія простягається від біблійної річки Сян аж до біблійної річки Дян, на заході — пасмо Кирпатих гір, а на півдні — найулюбленіша чухраїнська річка Дмитро. Країна Чукрен — хліборобська, а чухраїнці — великі майстри співу, та співають чомусь перекрученою мовою.

Характеризуючи чухраїнський народ, гуморист перелічує і вмотивовує найістотніші його риси, звісно, негативні: “якби ж знаття”, “забув”, “спізнивсь”, “якось-то воно буде”, “я так і знав”. Автор розкриває ці риси на численних прикладах, бо цього вимагає жанр наукового трактату за “викопаними матеріалами”. Так, чухраїнці не пригадують, якої вони нації (“Та хто й зна... Живемо в Шенгеріївці. Православні”); їхня улюблена рослина — соняшник (“...як ісхилить голову і стоїть перед тобою, як навколюшках... Так ніби він — ти, а ти — ніби пан. Уперто покірлива рослина”), а у вирі полеміки вони здатні один одному голови попровалювати. У чуханні чухраїнці неперевершені майстри, ще й вигадливі дуже. Не підготувавшись через власну повільність і безвідповідальність до великого свята, вони не сумують, а швидко знаходять вихід із прикрого становища — продовжують рік до тисячі днів, щоб не поспішати. Гіркою іронією перейняті роздуми Остапа Вишні про рідний народ, його історичну долю в минулому і сучасному. Вони доповнюються і поглиблюються в усмішці “Дещо з українознавства”. У ній гуморист також звертається до осмислення долі України, її історії, висміюючи два найпоширеніші стереотипи мислення — русотяпів і щирих українців. В основі твору лежить антитеза. На запитання “Що таке Україна?” русотяпи дають таку відповідь: “Україною зветься “искони русская земля — Малая Русь, где все обильем дышет...”, а щирі українці стверджують свою думку теж безапеляційно і з використанням “аргументів” протилежного плану: “Ненька-Україна — це держава від Біскайського моря і до пустелі Гобі або Шамо. Заснувалася вона ще за 5000 років до створення автокефальним Богом світу”. Чи ж є здоровий глузд у подібних переконаннях, коли росіяни намагаються принизити українців, і навпаки? Остап Вишня, майстерно використовуючи комічні ситуації, а найбільше — комізм слова, глузує і з тих, і з тих. Письменник обидві частини свого іронічно-сатиричного “дослідження” будує за єдиним планом і цим теж досягає гумористичного ефекту. Якщо русотяп переконаний, що “головна річка на Україні — Дніпро, яка зветься ще “русской славы колыбель”, то щирий українець стверджує: “Дніпро на Україні найбільша річка, йде вона від Міссісіпі, через Гольфштром у Синє море. Раніш по Дніпру плавали “Титаники”, але триклятущі кацапи випили Дніпро-Славуту, і він ніби трохи всох”. Остап Вишня гостро кепкує з позиції і шовіністів, і націоналістів. Як справжній патріот, він хоче бачити свій народ, свою Вітчизну щасливою, багатою, цивілізованою, незалежною, мудрою. І в цьому оптимістичному акорді полягає актуальність “вишнівських” “українознавчих” усмішок.

bigmir)net TOP 100