Реклама на сайте Связаться с нами
Українська література. Аналіз творів

Юрій Яновський

Вершники (аналіз)

На главную
Українська література. Аналіз творів

Цей роман Ю. Яновського довгий час вважався хрестоматійним, найвищим досягненням письменника, бо відповідав вимогам комуністичної ідеології (романтизація громадянської війни, пафос класової боротьби, згадування імен Леніна, Сталіна, Ворошилова). Талановитий автор, розіп’ятий тогочасною критикою за роман “Чотири шаблі”, присвячений тій же тематиці, пішов на компроміс із самим собою, із власним сумлінням. Це було в страшні для української культури часи — 1933—1935 pp. За свідченням самого Ю. Яновського, “...в цій невеликій книжці закладено три роки роботи, три роки всіляких думок і самовідчувань, усіляких життєвих умов”. Отже, письменник не зазнав більшовицьких репресій у фізичному прояві їх, але відчув увесь тягар ідеологічного тиску в державі, яка цинічно порушувала проголошені нею ж права людини, зокрема людини творчої.

“На степу під Компаніївкою одного дня серпня року 1919 стояла спека, потім віяв рибальський майстро, ходили високі, гнучкі стовпи пилу, грего навіяв тривалого дощу, навіть зливи, а поміж цим точилися криваві бої, і Іван Половець загубив трьох своїх братів, — “одного роду, — сказав Герт, — та не одного з тобою класу”. Коли говорити про нове прочитання роману Ю. Яновського “Вершники”, то необхідно пригадати ще й такі слова: “...рід розпадається, а клас стоїть”. Вони — також із новели “Подвійне коло”, у якій розповідається про кривавий герць між братами, зумовлений ідеологічними суперечностями і довгий час інтерпретований з позицій більшовицького світогляду, етики та моралі. У згаданій новелі є й інший вираз, який став батьківським напучуванням Мусія Половця синам: “Тому роду не буде переводу, в котрому браття милують згоду”. У них втілено багатовіковий народний погляд на міцну родину, на взаєморозуміння між її членами як запоруку вічності роду, його стійкості перед життєвими випробуваннями. Проте, як відомо, у новелі “Подвійне коло” перемагає не народна мораль, а класовий підхід до оцінки подій громадянської війни, який спричинив трагедію не лише Половців, а й усього українського народу.

Однак у кількох новелах роману Ю. Яновського поетизуються саме такі загальнолюдські цінності, як спадкоємність традицій, звичаїв, вірність, духовна міць. Якщо звернутися до новел “Дитинство”, “Шаланда в морі”, то їх єднає спільна прикмета — оспівування родинних стосунків, родинних святинь, здійснене за допомогою різних художніх засобів. У новелі “Дитинство” постає багатство перших вражень від життя, зображене через призму світосприймання маленького хлопчика. Цікава побудова новели: на перший погляд, вона безсюжетна. Проте це не зовсім так, оскільки дитинство героя змальовується за річним народним календарем — Явдохи, Сорока святих, теплого Олекси, Вербна неділя, Великдень... Це створює зриме відчуття часу саме очима дитини, яка в цій повторюваності відчуває сталість і привабливість навколишнього світу, хай небагатого зовні (“завше йому хотілося їсти, бо народився в бідній хаті”), інколи позначеного гіркотою (“батько твій ледащо й п’яниця”, проте, коли заспіває, “після того співу нічого людині вже не треба”), але щедрого в буянні степу, щирого в дружбі й приязні з прадідом, мудрим знавцем народних звичаїв та обрядів. Письменник ненав’язливо розкриває простоту й сердечність народної педагогіки, її основні постулати. Це й краса в побуті (мати Данилка має неперевершений хист прикрасити двір, хату, піч); і тісний контакт із природою — таврійським степом, цим дивосвітом квітів, птахів і неба; і піклування про менших — Данилко няньчить молодшу сестричку, хоч і по-дитячому щиро хоче її смерті, бо та обмежує хлопчачу свободу в пізнанні довкілля. Наймудріші уроки дає маленькому Данилкові прадід, за власного характеристикою, “серед степу голий, серед людей голодний”. Він наснажує правнукову душу знанням людей, добром, щирістю, людяністю, знайомить хлопчика з реальним життям, із таємницями природи. Тому символічною є сцена смерті прадіда: “...нахилився до квітки і раптом підломився в ногах і розкинув руки, мов обіймаючи землю, упав, мов тайну почувши, задерлася в траві біла борода, мутні очі блимнули на Данилка, “топчи землю, синок”, і прадід став неживий”. Смерть цієї людини така проста й природна, як степ, що її оточує, і хоча вперше Данилко відчув себе самотнім, він увібрав у своє маленьке сердечко прадідові життєві принципи, досвід, ставлення до людей і світу.

В іншому аспекті — через подружню вірність — оспівує Ю. Яновський родинні — найвищої проби — цінності в новелі “Шаланда в морі”. Вона починається тривожною пейзажною картиною зимового моря, яка відповідає настрою головної героїні, старої Половчихи. Жінка чекає зі збуреного штормового моря повернення чоловіка, свого Мусієчка. “Одежа на ній віялась, мов на кам’яній, вона була висока та сувора як у пісні”, нагадувала “маяк невгасимої сили”. Ця авторська характеристика підкреслює те, що, попри її зовнішню закам’янілість, відстороненість, мовчазність, душа цієї жінки кидається від надії до відчаю, від розпуки до впевненості в нездоланності чоловіка, в неможливості його смерті. У ці напружені хвилини, мов у калейдоскопі, у її пам’яті спливає все життя, епіцентром якого був і залишається дофінівський рибалка, колись “непоказний хлопець, нижчий од неї на цілу голову”. Отож не за зовнішність покохала свого чоловіка, а за душу, за золотий характер. Половчиха стримана у вияві своїх почуттів — єдине лагідне слово “Мусієчко” вона вживає у думках. Такої сили подружня вірність не може не перемогти. Попоравшись біля врятованої шаланди, Половці повертаються до домівки. “Вони йшли, преніжно обнявшись, їм у вічі дмухав трамонтан, позаду калатало море, вони йшли впевнено й дружно, як ходили ціле життя”.

Стара Половчиха уособлює найкращі риси українського жіноцтва, недаремно письменник порівнює її з пісенним образом матері, дружини.

У новелах “Дитинство” з її ліричним пафосом і “Шаланда в морі”, позначеній драматизмом, Ю. Яновський поетизує вічні людські цінності.

bigmir)net TOP 100