Реклама на сайте Связаться с нами
Українська література. Аналіз творів

Юрій Яновський

Майстер корабля (аналіз)

На главную
Українська література. Аналіз творів

За словами Ю. Яновського, твір “народився, як і слід було чекати, далеко од моря. Його було написано тоді, коли автор, бувши звичаєм одважний і холодного серця, одразу якось уздрів, що молодість його не вічна”. Чи не тому на сторінках роману вирують молодість, енергія, щастя любові й творчості? Автор оспівує творче начало в людині, через яке вона здобуває безсмертя у віках.

“Майстер корабля” — перший роман Ю. Яновського, автобіографічний. Твір, “легкий і життєжадібний”, написаний на одному подиху: письменник розпочав роботу 27 листопада 1927 року в Одесі, а закінчив у Харкові, куди невдовзі переїхав. У 1928 році твір було опубліковано в харківському видавництві “Книгоспілка”. Письменник осмислив власний життєвий досвід, пов’язаний із роботою на Одеській кіностудії. Змальоване гомінке місто безліччю прикмет нагадує Одесу 20-х років, яку тоді називали “Голлівудом на березі Чорного моря”, — метушливою кінофабрикою, бульварами й пам’ятниками, неповторними людськими типажами, згадкою про реальну подію — приїзд до Одеси наркома закордонних справ Г. Чичеріна та його зустріч із турецьким міністром у 1926 році. Більшість героїв твору мають свої прототипи. Ось художник Сев, який поставив невеличку комедію, “блискуче провалився”, але працює над ще однією картиною як режисер. Автор пише про нього так: “...з однаковою гордістю стоятиме серед велетенських машин... на палубі океанського корабля, що йде в невідомі країни, він стоятиме з однаковою гордістю й серед неміряного степу, спираючись на палицю. Бо в ньому є одвічне обличчя людини...”. Таким був О. Довженко, такою була його вдача.

В особі мудрого, натхненного й усезнаючого Професора помітні риси художника Василя Кричевського, якого запросили на Одеську кіностудію як консультанта для постановок фільмів на історичні теми. У спогадах М. Бажана читаємо: “Старий майстер знав багато. Своїми знаннями він не хизувався, а охоче ділився, ставши незаперечним художнім авторитетом для всіх кінематографістів, особливо ж для двох людей — для Довженка, загалом не схильного підкорятися у мистецтві іншим авторитетам, і для Яновського. Юрій дуже любив і шанував свого Професора, прислухався до його суджень, вчився в нього”. До речі, обкладинку до першого видання “Майстра корабля” виконав В. Кричевський. На ній було зображено вітрильник, який ніби летить над морем і нагадує своїми контурами жіноче обличчя східного типу — героїні твору балерини Тайах. Це дивне ім’я Ю. Яновський запозичив з історії стародавнього Єгипту: так звали матір фараона Ехнатона, свекруху знаменитої Нефертіті. Тайах, ніжна, чарівна, граціозна та одухотворена в танці, загадкова й таємнича в буденному житті, схожа на артистку Іту Пензо, яка гастролювала в Одеському оперному театрі в середині 20-х років, зокрема танцювала в балеті С. Василенка “Йосиф Прекрасний”. Ю. Яновський та О. Довженко захопилися її майстерністю, про що згадує у спогадах і М. Бажан: “...відчули, що їхні серця б’ються особливо тривожно і гаряче, коли, овіяна східними переливами музики, на сцені вигинається і кружляє жагуча, чарівна, струнка Тайах”. Про це ж говорить у своїх мемуарах і Т. Стах, письменниця й перекладачка: “Пізніше Юрій Іванович казав, що він байдужий до балету, але тоді видно було по ньому, як йому все подобається: і музика Глієра, і танці, а Іта Пензо зі своєю чарівною усмішкою і поглядом неуважно-примружених, ледь витягнутих по-японському очей під русим, низько спущеним на чоло волоссям просто-таки полонила його”. Привабивши Ю. Яновського своєю “загадковістю”, згодом вона стала прообразом красуні Тайах у його романі “Майстер корабля”. Білоголова, стрижена, довгонога, “стримана й холодна взагалі, а коли сміється — робиться близькою”, — такою змальовано Тайах на сторінках роману.

Прототипом Директора став матрос Павло Нечеса, бурхливі віхи життя якого лягли в дивовижну передісторію керівника кінофабрики. У творі знаходимо й іронічно-жартівливий автопортрет самого Ю. Яновського, автора й оповідача, за сюжетом — новоприбулого редактора Одеської кінофабрики: “Уявіть собі юнака — невисокого й стрункого, з сірими очима й енергійним ротом, погляд насмішкуватий і впертий, руки, що люблять доторкнутись до забороненого й відчути приємність там, де страшно”. У спогадах М. Бажан застерігає читача від бажання ототожнювати життєві реалії з художнім домислом, пишучи зокрема: “Знаю, що зображена в романі любов То-Ма-Кі і Сева до Тайах не протокольно точний запис. Справжні події та почуття підхопив та підніс до баладних романтичних висот порив молодого Юриного серця”.

Реальні люди і події, переосмислені згідно з авторським задумом, дали змогу Ю. Яновському створити яскраві образи української творчої інтелігенції, її молодшої генерації. Кожен з них може сказати про себе словами То-Ма-Кі: “...B мене одна наречена, наречена з колиски, про яку я думав, мабуть, і тоді, коли не вмів ще говорити. Наречена, що для неї я жив ціле життя, їй присвятив сталеву шпагу й за неї підставляв під мечі важкий щит. ...Для неї я був сміливий і впертий, заради неї я хотів бути в першій лаві бійців — бійців за її розквітання. Для неї я полюбив море, поставив на гербі якір, що його приймають усі моря світу, і колишеться над ним могутній корабель. Культура нації — звуть її”.

Твір Ю. Яновського справедливо називають романтичним трактатом про мистецтво. Він сповнений роздумів талановитого художника слова про сенс земного буття, загадковість і велич душі людської, її поривання до гармонії та краси шляхом осягнення і минулого, і майбутнього. Роман буквально рясніє місткими висловами-сентенціями, афористичність яких дає змогу автору висловити, ствердити, перевірити власні естетичні принципи, творити власний художній кодекс. Наведемо деякі з них: “...Людина — натура творча. Людині треба, щоб її робота залишалася після неї самої жити. Тоді людина працюватиме так, як співає”. Або: “Радісна праця — ознака творчості”.

Тема мистецтва розгортається в романі в кількох аспектах. Найперше її репрезентують герої — То-Ма-Кі й Сев, тісно пов’язані з кіновиробництвом. Той же То-Ма-Кі міркує, як краще втілити в життя задум книги спогадів; Генрі — один із його синів — письменник. І твори його “легкі, бадьорі, і вони звучать, як пісня птаха”. Ці неординарні творчі особистості висловлюють своє розуміння мистецтва, і з багатоголосся їхніх міркувань викристалізовується думка про те, що мистецтво окрилює людину, у творчості людина здобуває безсмертя.

Автор не боїться говорити про муки творчості, розкриваючи процес роботи над сценарієм, про роль натхнення та інтуїції, про творчі злети людського духу. У цих міркуваннях є кілька посутніх моментів, які безпосередньо стосуються естетичних переконань самого Ю. Яновського. Він не любить літературних трафаретів, зокрема в зображенні моря, до якого так часто звертаються романтики: “Коли б тільки його не змальовували синьою фарбою і красивими епітетами. Обов’язково над ним мусить літати чайка, що квилить-проквиляє, буревісники, що чують бурю, і кораблі з білими лоскутами парусів”. А в розмові з Директором про майбутній фільм оповідач, особа якого асоціюється з автором, висловлює свої заповітні думки про майбутнє українського мистецтва, про його потенції і завдання: “Ти, може, думаєш завше одягати наших людей у драні свитки й вишивані сорочки? Страждання, злидні, соловейко й постійні мандри зі своєї землі — на землі інші, у каторгу, в ярмо, в перевертні? Ти думаєш, що ми не можемо підняти якір свого корабля й поставити паруси? Що ми не сильні духом і ділами для того, щоб заспівати веселої пісні про далекі краї, про блакитні високості неба, про бадьорі химери оновленого духу?”

Слова “підняти якір свого корабля й поставити паруси” суголосні назві роману і несуть у собі символічний зміст. Як пояснює матрос Богдан, майстер корабля — це дерев’яна фігура над бугшпритом у формі вовка, лиса чи ведмедя, яка оберігає корабель від нещасть. Для вітрильника, спорудженого для майбутнього фільму, сам Богдан обрав майстром корабля жінку — юну Баджін, з якою колись перетнулася його життєва доля. Такий сюжетний хід подій. А в підтексті вітрильник, клопітка праця над його народженням — це романтична поетизація прекрасного в людині, її поривання до гармонії зі світом і самою собою.

Тема жінки, тема кохання також звучить у романі досить потужно. Її епіцентром стає балерина Тайах, яка в минулому зазнала чимало розчарувань у стосунках із чоловіками. Ця зеленоока й золотокоса красуня випромінює таємничість і незбагненну привабливість. Вона опиняється в класичному “трикутнику” закоханих: То-Ма-Кі — Сев — Богдан. Якщо перші двоє — романтики, лицарі, то матрос Богдан — “реаліст”, який іронічно сприймає зауваження про те, що “жінку треба носити на руках”, бо, на його переконання, та “любить руку і повід”. То-Ма-Кі й Сев найбільше цінують дружні стосунки, у які “увійшла жінка повноправною серединою”. Сама Тайах духовно відроджується завдяки такому теплому й безкорисливому ставленню до себе, проте вона має гордість і не хоче почувати себе чиєюсь власністю: “Тепер — ви підняли мене з того місця, де я лежала при дорозі, загубивши людське обличчя, ви посадовили мене на корабель — дайте ж мені попливти, наставивши вітрила”. Чоловіча дружба (через жінку, через любов до неї) зазнає серйозних випробувань: То-Ма-Кі несподівано поранено внаслідок нападу, і Богдан підозрює в цьому запального Сева, як швидко виявиться, безпідставно. Оспівуючи це ідеальне кохання, письменник змальовує, як прекрасне людське почуття будить у серці найчистіші поривання, мрії, приспані духовні сили. Як загадка з’являється на сторінках роману Тайах — яскрава, чутлива, незвичайна “авантюристка” — і так само зникає, бо не може пристати до жартівливої пропозиції Сева вибрати когось одного за допомогою жереба. Можливо, вона віддала перевагу позбавленому ілюзій Богдану (такий сюжетний хід пропонує батькові Генрі). Імовірно, що Тайах стала вірною дружиною То-Ма-Кі та матір’ю його синів (“Генрі допитується, чи не була ти в Італії. Він думає мене зловити й ототожнити дівчину в купальному костюмі (на березі в Генуї) з тобою. Та в наші з тобою справи ми його не пустимо. Правда?”). Сторінки роману, присвячені, за висловом М. Бажана, “трикутнику почувань”, вирують торжеством молодості, енергії, краси, щастям і творчістю.

У романі події зображено не в логічній послідовності, а в їхній розкутості, асоціативності. Взаємодіють різні часові площини, поєднані спогадами, вставними новелами, передісторіями персонажів. Ю. Яновський особливу увагу приділяє типу оповіді. Так, То-Ма-Кі з висоти прожитих літ роздумує над важливими естетичними й морально-етичними проблемами. Це ліризує твір, надає йому довірливої та щирої тональності. Оповідач звертається і до читача, і до природи. Він знає про перебіг подій і в минулому, і в майбутньому. Ці творчі знахідки органічно випливали з романтичного пафосу творчості письменника. Романтичне кохання, таємничі ситуації, романтичні конфлікти між любов’ю та обов’язком, життям і смертю, екзотичні імена, наприклад, То-Ма-Кі — Товариш Майстер Кіно. Герої письменника високодуховні, чисті, відкриті серцем.

Ю. Яновський належить до покоління тих художників слова, які відкривали нові теми, шукали нові художні форми, йшли незвіданими шляхами. Свіжістю барв, глибиною образів, жанровим розмаїттям, високим духом романтики позначені кращі його здобутки в царині літератури.

bigmir)net TOP 100