Реклама на сайте Связаться с нами
Українська література. Аналіз творів

Микола Куліш

Патетична соната (аналіз)

На главную
Українська література. Аналіз творів

Ця п’єса М. Куліша, на одностайну думку дослідників, — справді виняткове явище в українській драматургії як спроба поєднати в єдине ціле рух, музику, слово. Свою назву твір дістав від однойменної славнозвісної сонати великого Бетховена. У неосяжному світі музики — контрасти й різкі переходи від одного ритму до іншого, рух і спокій, сльози і радість. Вони були для композитора засобом відтворення драматизму почуттів, їхньої високої напруги, складних конфліктів людини з реальним життям. Так бетховенівська мелодія органічно вписується в твір М. Куліша. Патетика сонати стала основою поліфонічної драми.

Матеріалом для п’єси послужили бурхливі події 1917—1919 років. За своєю суттю вони так відповідають настрою сонати — настрою шукань, поразок і перемог! У центрі дії — образ талановитої піаністки Марини, яка на роялі дає “світлий роздум бунтарного духу”, а в буденному житті під іменем Чайки відстоює самостійну Україну. Грою дівчини захоплюється поет і мрійник Ілько Юга, який бентежно кохає її, “вірить у Петрарку і вічну любов”. Він сам учиться грати на геліконі, прагнучи досягти таких висот майстерності, щоб гасити зорі на небі. Його духовною сонатою стає шлях від ідилічного мрійництва до очищення і спокути. Небайдужий до музики й батько Марини, щирий і трохи смішний Ступай-Ступаненко, який вагається у своїх ідейних переконаннях — до якого ж табору пристати: самостійників, соціалістів чи більшовиків. Проте він твердо знає, що хоче бачити Україну вільною, незалежною: “Нехай і радянська — аби тільки була українська республіка: на червонім дві стьожечки вити — жовту й блакитну”. У своєму захопленні всім національним старий учитель думає, що автор “Патетичної сонати” мав би бути українцем, а на заперечення доньки вперто відповідає: “Значить, мати була українка”.

Таким чином, образність і мотиви “Патетичної сонати” зумовлюють композицію п’єси, її ритм і тональність. Побудова твору своєрідна. Автор зізнається, що це спогади його романтичного друга, нині вже покійного Ілька Юги. Його “я” — головна особа твору, композицію якої складають щоденник героя, його листи до коханої, ліричні відступи.

Сто тридцять листів написав юнак до Марини і знищив їх, бо ніяк не наважиться перетнути той невеликий простір, що розділяє їхні помешкання. Коли ж молодий закоханий мрійник зважується переступити поріг заповітних дверей, то бачить офіцера, який на колінах просить у дівчини посвяти в лицарі й цілує край її сукні. Для Ілька руйнується світ: “Навіть сонце на небі вже не сонце. А якийсь жовтогарячий пластир на рані. Скрізь запалення і біль”. Марина, як і кожна молода дівчина, вірить у незвичайне кохання, чекає його. Але природний потяг своєї душі вона підпорядковує ідеї, і її серце схиляється до Андре Пероцького, який лише вдає, що вболіває за Україну: “Поет, можливо, завоює твою душу, цілий світ, але жодного кілометра території, моя Жанно д’Арк...”. Під час повстання більшовиків Ілько рятує Андре в ім’я свого вічного кохання. Але це було фатальним кроком: молодий Пероцький забуває про свою обіцянку служити вільній Україні, він бере участь у білогвардійському заколоті. Оврама розстріляно, Зіньку також, Настя збожеволіла. Влада переходить до більшовиків — Марину заарештовують, вона гине від руки Ілька Юги. Гине і сам поет. Гине вчитель Ступай-Ступаненко, в передсмертні миттєвості залишаючись таким же милим і зворушливим, бо міркує, з якого боку куля. Цей калейдоскоп смертей — ознака жорстокого і складного часу, коли знецінилося саме людське життя.

Мова персонажів нагадує музику — інтонаціями, ритмами, підтекстом. Наприклад, монолог Ілька: “Ви граєте сьогодні щось нове, що саме — не знаю, але ця музика напевно ж про юнака, що мчить конем степами, шукає країни вічного кохання. Там у голубих вікнах дівчина самітна: ліву брову трошки ломить, як усміхнеться, очі голубі. Скажіть, вітри, або ви, зорі, чи вийде дівчина йому навстріч, чи одчине двері, прекрасні ворітця в країну вічного кохання!”

Своєрідним — символічним — є час і простір п’єси. Дія відбувається від Великодня до Великодня (за винятком останніх епізодів “Патетичної сонати”, позбавлених часово-просторової конкретики). Але Воскресіння для героїв не настає, бо вони, присвятивши себе фанатичній ідеї, вмерли назавжди. Простір твору організований як зріз будинку, власник якого — Пероцький із синами — займає найкращі кімнати, праля Настя, чекаючи з фронту чоловіка, мешкає в підвалі під дзенькіт крапель, Ступай-Ступаненко з дочкою живе на першому поверсі, а мезонін під дахом — притулок Ілька та Зіньки, колишньої служниці Пероцьких. І це підпорядковано авторському задумові. П’єса М. Куліша засуджує пріоритет класових цінностей над загальнолюдськими, засуджує суспільство, засноване на крові, сльозах, руїні.

bigmir)net TOP 100