Андрій Малишко

“Палають огні при долині...” (аналіз)

Це вірш із історичного циклу А. Малишка “Запорожці” (збірка “Жайворонки”), у якому поет прагне воскресити героїчну минувшину, демонструючи глибокі знання історії України, душі народу.

У поезії відтворено один із епізодів боротьби козацтва з татарськими завойовниками, які безжалісно грабували українську землю. Ця лірична замальовка набуває епічного забарвлення за допомогою окремих сюжетних деталей, зокрема чітких часових координат. У глуху північ — час злодіїв — татари розподіляють “полон” — списи, китайки, коні, дівчат, жінок із дітьми. Схвильовано звучить авторський голос, який співчуває полоненим, їхній гіркій долі. Вияв народного горя поет змальовує місткими деталями, алогічними в своїй основі: у руках ворогів навіть “шабля не сяє, як злото, воли не займають трави...”. Тільки ридання матері все голосніше, все сильніший її розпач: чому старші сини не рятують полонених, не рятують Україну?

А. Малишко повторює першу строфу, змінивши у ній лише одне слово: “північ” на “світанок”. Це важлива деталь — ранок, новий день дарує бранцям звільнення:

То хмара — не хмара у небі,
То бурі великої знак.
То коні летять чортомлицькі,
Їх свистом жене Сагайдак.

І шаблі скреснули і впали,
І порох покрив сіножать.
Татарські порубані кості
Під сонцем палючим лежать.

Засобами художнього слова поет у ліричній формі осмислює історичні події, згадуючи, зокрема, про Чортомлицьку Січ, яку було засновано на дніпровському острові Чортомлик у 1593 році. А про спустошливі набіги татар, які все плюндрували, убивали старих і немічних, гнали в полон тисячі людей і продавали їх у рабство, складено не одну думу, історичну пісню. Вірш А. Малишка близький до народнопоетичної традиції, і це також надає йому епічності. Автор у фольклорному ключі розгортає події (розпач полонених змінюється радістю звільнення), використовує своєрідний заспів-повтор, постійні епітети (“китайка червона”, “гривун вороний”, “порубані кості”), протиставляє ненажерливості і нелюдяності нападників запорожців — козацьких лицарів, сповнених звитяги, вірності, самопожертви. Так А. Малишко розповідає про драматизм української історії, уславлює запорожців як носіїв і виразників патріотичної ідеї.