Дмитро Павличко

“Коли ми йшли удвох з тобою...” (аналіз)

Улюблені образи Д. Павличка — нива, зерно, любов, дитя, життя, смерть. Його поетичний світ вирізняється тим, що автор знаходить несподівані зв’язки між ними, щоб осмислити етичні проблеми добра і зла з погляду народної моралі.

Нива (поле) — зерно (“золоте колосся”, “колоссячко вусате”, “колосочки”) — любов — на цих поняттях, які набувають символічного значення, будується оповідь, ліричний сюжет поезії “Коли ми йшли удвох з тобою...”. Ніжні стосунки двох закоханих сердець зображені Д. Павличком як спосіб пізнання світу, вічних істин людського буття. Обраниця ліричного героя красива, витончена — вона йде польовою стежкою, “як лань, хитаючись музично”. Проте зачарування коханою, її зовнішністю і грацією раптово зникає:

І я помітив, як ти звично
Топтала колоски пшениці,
Що нахилились до землиці.
Топтала і не чула крику
Тих колосочків.

Ліричний герой над усе шанує батьків — хліборобів, які виховали в ньому повагу до землі, праці, хліба, цих святинь селянського життя:

О, я хотів тобі сказати,
Що те колоссячко вусате —
То невсипущий труд мозільний,
То молодим калач весільний,
То для дітей пахуча булка,
То хліб, що матінка гуцулка
З долівки вчила піднімати,
Як батька в руку цілувати...

Так метафорично Д. Павличко передає неписані закони морального кодексу селянина, його розуміння ціни праці. Ліричний герой теж сповідує ці закони, тому таким глибоким і болючим є його розчарування в коханій. Драматизм вірша визначається тим, що його конфлікт внутрішній: у душі юнака йде гостра боротьба. Він так сильно захоплений дівчиною (“...я люблю тебе надмірно”), що не може і не хоче висловити своїх вагань і роздумів уголос, проте вибір його остаточний.

Як зазначає один із дослідників творчості Д. Павличка В. Дончик, “поет розкриває зіткнення зі світом міщанської психології не через дискусії, голосні декларації, не кидає проти “огидного мурла міщанина” громів та блискавок. Він вловлює його у простому життєвому факті, побутовій ситуації, і саме з цієї буденності події окреслюється небуденність почуття і думки”.