Ліна Костенко

Філософські мотиви у віршах Л. Костенко (аналіз)

Підкреслена філософічність — одна з прикметних ознак лірики Л. Костенко. Самоцінність і неповторність людського існування, морально-етичні пошуки окремої індивідуальності, шаленство сучасного життя, його наслідки і пам’ять історії — ось основна вісь художніх роздумів поетеси, яка по-максималістськи, без напівтонів і компромісів говорить про цінності неперехідні і вічні. Разом з тим вона, як і її лірична героїня, настільки щира і безпосередня з читачем, що посвячує його в сам процес народження думки, почуття, переживання.

Уже першим рядком вірша “Життя іде і все без коректур...” Л. Костенко нагадує: зробленого, перебутого не переписати, доля не має чернеток. І над усім володарює час. Щоб передати стрімкий лет хвилин і годин, миттєвість людського життя в часовому ланцюзі, поетеса вдається до засобу персоніфікації, наділяючи абстрактне поняття рисами живої істоти. Час “летить, не стишує галопу”, “не втомлюється”, він вічний у своїй триєдності — вчора, сьогодні, завтра. У поезії час минулий окреслений двома образами: біблійного потопу як розплати людства за гріхи та маркізи Помпадур — фаворитки французького короля Людовіка XV, яка мала на нього такий великий вплив, що посутньо визначала політику держави. Чому ж людство не враховує уроків історії, чому і сьогодні не може розпрощатися з гріхами?

План минулого у вірші Л. Костенко переключає на сучасне рядком

А ми живі, нам треба поспішати.

У розумінні поетеси сенс людського життя полягає в тому, щоб “зробити щось, лишити по собі”, зокрема,

...щоб тільки неба очі голубі
цю землю завжди бачили в цвітінні.
Щоб ці ліси не вимерли, як тур,
щоб ці слова не вичахли, як руди.

Тривога авторки за майбутнє очевидна — як зберегти довкілля, природу, як достукатись до серця людини, збудити її відповідальність за все суще на землі?

Ще раз повторюючи перший рядок вірша, Л. Костенко розгортає новий мотив — мотив відповідальності творця за слово, за кожний написаний рядок, за творчість, джерела якої ховаються у багатоманітності виявів життя, у пошуках правди, істини, краси. Найголовніше ж у моральному кодексі і поетеси, і ліричної героїні — оберігати свою душу від гріхів, не множити вже здійснене колись зло:

Людині бійся душу ошукать,
бо в цьому схибиш — то уже навіки.

Мотив духовності людини споріднює проаналізовану поезію з віршем “Вже почалось, мабуть, майбутнє...”. Поетеса знову розглядає людину в контексті часу. Це усмішка Джоконди, яка уособлює і безмежну доброту, просвітленість душі, і силу впливу мистецтва на людину; це і рафаелівська Мадонна як символ безкорисливої материнської любові та всепрощення. Цікаво, що з історичного бігу часу Л. Костенко вихоплює справжні мистецькі шедеври, розуміє їхнє непроминальне значення для людини і людства, а криваві події, жорстокі сутички, кровопролитні перевороти згадує як незначні факти з огляду на їхній вплив на становлення справжньої людської сутності:

Минають фронди і жіронди,
Минає славне і гучне.

Важливим для поетеси є також близькість людини до природи, до її дивовижного світу:

Любіть травинку, і тваринку,
і сонце завтрашнього дня,
вечірню в попелі жаринку,
шляхетну інохідь коня.

Л. Костенко, спостерігаючи реалії нашого часу, загострено відчуває увесь його драматизм, стрімкий поступ суспільного прогресу, а ще більше тривожиться за духовність сучасника, тому щиро “підказує” йому основний життєвий постулат:

Нехай тендітні пальці етики
Торкнуть вам серце і вуста.