Реклама на сайте Связаться с нами
Українська література. Аналіз творів

Василь Симоненко

Тема Батьківщини у віршах В. Симоненка (аналіз)

На главную
Українська література. Аналіз творів

З любов’ю сина і пристрастю справжнього патріота В. Симоненко говорить у поезії “Задивляюсь у твої зіниці...” про Україну. Тема вічна, але автор знайшов свої, симоненківські, інтонації — прості, щирі й водночас піднесені. За формою це звернення сина до матері-України, для якої автор знаходить найтепліші слова: “мамо горда і вродлива”, “нене”, “ти моя молитва”, “розпука вікова”.

Поет інтимізує розмову з читачем, свої думки і почуття розкриває максимально відверто. Як з матір’ю, він прагне залишитись з Україною на самоті, щоб сповідуватись перед нею у найпотаємніших помислах і тривогах. В. Симоненко говорить і про те, що Вітчизна — сенс його існування на землі:

Ради тебе перли в душі сію,
Ради тебе мислю і творю.
Хай мовчать Америки й Росії,
Коли я з тобою говорю.

Ліричний герой бачить в очах матері-України “червоні блискавиці революцій, бунтів і повстань”, буремне минуле, коли українцям випадало обороняти свою рідну землю від зовнішніх і внутрішніх ворогів. На думку поета, і сьогодні “громотить над світом люта битва” за права і саме життя України. Тож ліричний герой має найзаповітнішу мрію — і собі долучитися до цієї битви:

Хай палають хмари бурякові,
Хай сичать образи — все одно
Я проллюся крапелькою крові
На твоє священне знамено!

Простота форми і непідробна щирість, потужний сплеск почуттів (синівська любов, тривога, відданість, готовність до пожертви) — стильові домінанти вірша. Це одна з кращих патріотично наснажених поезій В. Симоненка, яка найбільше постраждала від цензурних правок.

Патріотичні твори В. Симоненка звучать гостро публіцистично, пафосно. Ліричний герой невіддільний від Батьківщини, відчуває в собі духовну потребу бути приналежним до свого народу, пов’язати з ним власну долю якнайміцніше.

Поезія “Лебеді материнства” справедливо вважається найкращим твором В. Симоненка. Вона здобула велику популярність — друга її частина від слів “Виростеш ти, сину, вирушиш в дорогу...” стала піснею, музику до якої написав А. Пашкевич.

За формою — це колискова, мудре і щире напучування матері маленькому синові. Композиційно твір розгортається як кілька взаємопов’язаних мотивів. Спочатку це мотив казкового дивосвіту, яким оточена дитина завдяки старанням батьків. Материнська турбота і ніжність, батьківська опіка — це підвалини щасливого і безхмарного дитинства, яке неможливо уявити без народної казки, колискової, загадки. У духовному світі українців вони відіграють важливу виховну роль. Мотив казкового дивосвіту В. Симоненко пов’язує з образом рідної хати, сповненої “материнської доброї ласки”, чарівним танцем лебедів і сивими очима казки.

Наступний мотив — дороги як вибору життєвого шляху дитиною, уже дорослою. Неминуче настає мить синової самостійності. Материнське благословення в інтерпретації В. Симоненка — це можливість і необхідність пізнати кохання, дружбу, родинне щастя. Вибір їх цілком залежить від людини. Проте, на думку автора, є величини духовні, незмінні, сталі — це мати й Батьківщина: вибирати або зрікатися їх — великий гріх:

Можеш вибирати друзів і дружину,
Вибрати не можна тільки Батьківщину.
Можна вибрать друга і по духу брата,
Та не можна рідну матір вибирати.

Прості й щирі слова В. Симоненка торкаються серця кожного, йдеться-бо про загальнолюдські цінності. Майстерність і довершеність вірша виявляються у кількох площинах. Це і взаємоперетікання образів: день сьогоднішній — день майбутній — вічність (образ матері як фізичного початку людини, самого життя і як її духовного космосу, Вітчизни як отчого порогу); досади — “приспаних тривог” (уособлення драматизму людської долі). Це й образи-символи, запозичені з фольклору: лебедів як вірності матері та Вітчизні, як крил, які виносять дитину в широкий світ із рідної домівки; “білявої хати” — персоніфікація, спроектована на образ матері; верб і тополь як неодмінного атрибуту українського пейзажу.

В. Симоненко для втілення авторського задуму обрав такий вид строфи, як двовірш, що дало змогу йому висловлювати думки стисло, сконцентровано, афористично. Завершується поезія рядками, які стали крилатими:

Можна все на світі вибирати, сину,
Вибрати не можна тільки Батьківщину.