Борис Олійник

Урок (аналіз)

Магістральна тема творчості Б. Олійника — роздуми про сутність і місце людини в світі, про історичну пам’ять і плин часу. Окреслені мотиви є провідними в поемі “Урок”. Основа цього твору документальна: в роки Другої світової війни фашисти розстріляли у сербському містечку Крагуєвац сім тисяч жителів, серед них — триста учнів гімназії, яких вели на страту покласно, на чолі з учителями. Цей конкретний трагічний факт стає приводом для широких мистецьких узагальнень Б. Олійника.

Сюжет поеми розвивається двома лініями. Автор звертається до буденної ситуації: зі школи повертається підліток, портрет і поведінка якого характеризують його як одного з представників сучасної молоді, з її настроями нігілізму, скепсису, заперечення авторитетів (“чуб на плечі”, “джинси, списані з кіно”, “гучно полетів портфель під стіл”). Цей юний вихор не увійшов, а увірвався до кімнати і зразу викликав зливу зауважень з боку батька: прибери портфель, не свисти, розкажи про оцінки. Діалог батька і сина набуває рис полемічної загостреності, бо від конкретики шкільних предметів розмова переходить до узагальнень, зокрема, хлопчина заявляє, що не бачить необхідності вивчати таку дисципліну, як історія:

...Що вона мені дає?
Ну, було щось. Ну, минуло.

А життя ж іде вперед!
От розсудимо тверезо:
раз б у л о, то вже н е м а?
А коли нема,
що з того: сталося воно чи ні?
Зараз, тату, космос кличе.
Там проблем у мене тьма.
Ну, яке ракеті діло,
що було в старовині?!
Чи були троянські війни,
чи тих воєн не було б,
Все одно злетить ракета,
бо в моїх руках ключі.

Батько доводить помилковість подібних тверджень, використовуючи емоційні, вражаючі аргументи. Етичний урок (розмова батька з “джинсовим” сином, непорозуміння між якими здеклароване самим юнаком: “Я уже давно дорослий. Ти прогавив десь мене”) переростає в урок історичної пам’яті. Цікаво, що і “воєнний” матеріал осмислюється поетом у формі того ж уроку, який дає директор гімназії дітям, добровільно приєднуючись до них на порозі смерті:

“Хлоп’ята! Лишилось нам кілька хвилин.
З усіх вам уроків я вибрав один.
Хай править нам цвинтар однині за клас:
Історія, діти, сьогодні у нас.
.....................................
Оцінка єдина — для мене й для вас.
Її об’єктивно нам виставить час.
Тож перше: під оком холодним війни
уже ви не діти. Затямте, с и н и!
Уже ви не просто родинний оплот,
а в о ї н и, хлопці. За вами — н а р о д”.

Фашистський майор Кеніг, під орудою якого розстрілюють безневинних жертв, має своє розуміння історії. Він переконаний, що істина і правота за ним, це правота кулі, зведеного курка, тобто сили, агресії, жорстокості. Німецький офіцер як ідеолог людиноненависницького гітлеризму безжально вбиває дітей тому, що вважає їх майбутнім людства. Він цинічно знищує майбутнє народу, його цвіт, з люттю називаючи старого учителя plusquamperfekt-ом, давноминулим часом, який нікому і нічим не загрожує. Зло, втілене в образі Кеніга, має своє ім’я, а добро безіменне (безіменним є сербський учитель, директор гімназії), і в цьому виявляється найвища мудрість життя, адже у поєдинку двох світоглядних настанов — гуманістичної та антигуманної — виграє моральна висота справжнього педагога, який до останнього подиху залишається з дітьми, своїми вихованцями, бо так підказувала йому совість.

Такий урок історії, урок людяності зачіпає за живе сучасного школяра. Він осягає зв’язок часів і поколінь, означаючи свої стосунки з батьком метафорично як “дерева і деревця”. Мотив уроку — в широкому розумінні слова — у фіналі поеми набуває несподіваного повороту: вже син сповідується перед батьком, просить у нього більше самостійності, а менше опіки:

Дай мені самому з болем упізнати болю зміст.
Ти не бійсь мене впустити у всесвітньо-вічний круг.
Хай ударить в крила вітер. Хай мороз мене січе.
Хай відчую, як у жилах кров твоя в мені тече.
Не спіши мене од бурі затулять своїм плечем:
Маю ж я колись майбутнє взяти на своє плече.

Таким є зовнішній, подієвий ланцюг поеми. Внутрішній же сюжет базується на таких поняттях, як сьогодні, вчора, завтра, спіраль (“зміїна мудрість кола”, “вічності круг”), осмислення яких надає твору філософічності. “Урок” можна назвати поемою, використовуючи слова автора, про “закон збереження матерії і пам’яті”. Напруги почуттів у творі досягається і збігом дат (день народження героя поеми — батька — це день трагедії Крагуєваца), і згадкою про подібні злочини в намібійському селі Капріві, білоруській Хатині, полтавській Обухівці, в’єтнамському Сонгмі. Розкривають авторський задум ремінісценції з Е. По, Гете, який веде уявний діалог-пересторогу з Шіллером, а також складна часово-просторова структура твору. За допомогою цих художніх засобів Б. Олійник досліджує категорію пам’яті, її величезний виховний потенціал.