Борис Олійник

Сива ластівка (аналіз)

Пам’яті найсвятішої людини — матері — присвячує Б. Олійник цикл “Сиве сонце моє” (літературознавці часто називають його поемою), до якого увійшов вірш “Мамо, вечір догоря...” (“Сива ластівка”). Образ матері в ньому наближається до символу життя, добра, ніжності.

Б. Олійник створив проникливий образ скромної трудівниці — сільської жінки, яка вже виконала свій життєвий обов’язок і відійшла у вічність. Вірш побудовано у формі звернення до матері, щемливого спогаду про її світлу вдачу, яка нагадує “вічну зорю”:

Сад вишневий на порі.
Повернулись журавлі.
А мені, як до зорі,
Долітати на крилі
Все до тебе, як до вічної зорі.

Сум’яття почуттів ліричного героя таке сильне, а біль втрати такий свіжий і пекучий, що він звертається до матері як до живої, не хоче повірити у реальність її втрати і мусить вірити. Ця віра-невіра, цей болючий щем знаходить вираження в оригінальних асоціаціях:

Там, де ти колись ішла,
Тиха стежка зацвіла
Вечоровою матіолою,
Житом-долею світанковою.

Дивом-казкою.
Юним соняхом, —
Сива ластівко,
Сиве сонечко.

Образ матері — один із найцільніших і найтрепетніших у поетичному світі Б. Олійника. Він величний і вічний, тому набуває значення вселюдського і символічного. Образ матері — це і найвище духовне начало, що втілює любов до праці, людей, природи, пісні, одвічних супутників життя.