Іван Драч

Балади І. Драча (аналіз)

Як класичний жанр літератури балада передбачає зображення історичних, героїчних, інколи побутових ситуацій з елементами фантастики і таємничості. І. Драч по-новаторськи модернізує цю форму. Він приземлює сюжети своїх балад, з одного боку, сміливо вводить у них реалії побуту, а з іншого, — відштовхуючись від них, моделює незвичайні ситуації духовного вибору, осяяння чи, навпаки, зміління людської душі.

Через непросту колізію проходить і герой балади “Крила” (підзаголовок цього твору “новорічна казка”). Новорічний сюжет простий — напередодні свята всі живуть передчуттям дива, подарунків, сюрпризів. Їхній “асортимент” доволі незвичний: від солі “до бараболі” — до “фотонних ракет” і “пушка на рило”. Найдивовижніший подарунок — у Кирила:

Був день як день. І раптом — непорядок,
Куфайку з-під лопаток як ножем прошило.
Пробивши вату, заряхтіли радо,
На сонці закипіли сині крила.

Яка реакція на цей божественний дар? Туга і тіні в серці від непотрібності крил у Кирила, як і в його дружини:

Жінка голосила: “Люди як люди,
Їм доля маслом губи змастила.
Кому — валянки,
кому — мед од простуди,
Кому — жом у господу,
а цьому гаспиду, —
прости Господи, —
крила?!”

Повсякденність так засмоктала людину, що вона не здатна жити на висоті неба, на крилах мрії, а лише животіє в обмеженому колі утилітарних потреб і прагнень. Гірка іронія звучить у словах поета: Кирило

...На крилах навіть розжився —
Крилами хату вшив,
Крилами обгородився.

У притчевій формі поет роздумує про добрі й лихі начала в людській душі: чи це не злочин — самообтинання власного духовного світу? власного щастя?

Цікавий штрих у баладі — “крила розкрали поети, щоб їх муза була небезкрила...”. Можливо, саме мистецтво, краса врятує світ і людину від сірого, безбарвного існування?

“Баладу про соняшник” І. Драч прокоментував так: “Це з тих віршів-таємниць, про які не знаєш, як вони народжуються, але коли вони вже в сповиточку лежать на білому папері, тоді їм і сам дивуєшся і тоді знову віриш, що ти щось можеш”.

Дивується і читач з незвичайної образності, адже про поезію, її таємниці так багато написано, а І. Драч знайшов свій, оригінально-самобутній підхід до втілення теми таланту, незнищенності в людині творчих начал. Ліричних героїв у баладі двоє: соняшник і сонце, вони уособлюють ліричного героя і поезію. Ліричний герой-соняшник має руки і ноги, може вилізти на грушу і рвати у пазуху кислиці; сонце, уособлюючи поезію, теж персоніфікується — їде на велосипеді “в золотих переливах кучерів, у червоній сорочці навипуск”. Духовні та побутові реалії так примхливо переплітаються, що самі відтворюють святкову, небуденну атмосферу поезії. Соняшник тягнеться до сонця, а хлопчисько — до поезії, яка втілюється в образі сонця:

Поезіє, сонце моє оранжеве!
Щомиті якийсь хлопчисько
Відкриває тебе для себе,
Щоб стати навіки соняшником.

З подиву від огрому і чарівності світу зростає мистецький талант, він може сягати зір, але закорінений у рідну землю — такий зміст цієї балади-притчі.