Василь Стус

“Як добре те, що смерті не боюсь я...” (аналіз)

Дуже точні слова для характеристики В. Стуса як поета і громадянина знайшла М. Коцюбинська: “Цільність і всеохопність його патріотизму вражає. За кожним помислом, за кожним словом — Україна. Відірваність від рідної землі та “розлука, що ствердла на бурштин”, тільки посилила його синівський зв’язок з нею. Часом вона вбачається йому як “байдужа”, “осоружна”, навіть як “рідна чужина”, та все одно це найбільша його святиня, його духовний порятунок”. Відірваний від отчого краю насильно, поет вірив у своє повернення в Україну, у цьому бачив сенс свого існування в табірних умовах. Високий трагічний пафос вірша “Як добре те, що смерті не боюсь я...” постає і з того, що читач обізнаний, як і коли поріднився В. Стус із рідним краєм, і з того, наскільки чесною, відкритою, мужньою була позиція людини, яка проголошувала:

Як добре те, що смерті не боюсь я
і не питаю, чи тяжкий мій хрест,
що перед вами, судді, не клонюся
в передчутті недовідомих верст...

Тільки людина відважна, безкомпромісна може не просто не боятися смерті, а сприймати її спокійно, з почуттям власної правоти і гідності. Вірш звучить як монолог незламного патріота і борця, який не відрікається від свого тяжкого хреста, від своїх переконань, думок, ідеалів, навпаки, незважаючи на страдницький життєвий шлях, “не набрався скверни, ненависті, прокльону, каяття”.

Вірш В. Стуса вражає точним передбаченням власної долі:

Народе мій, до тебе я ще верну,
як в смерті обернуся до життя...

Поет висловлює погляд на смерть як на нову духовну властивість, яка з’єднає його з рідною землею в буквальному і переносному значенні. Такою великою була ціна любові до України в умовах радянської дійсності.

Як відомо, у поезії В. Стуса потужно виявляються екзистенційні мотиви, тобто осмислюються глибинні основи людського буття, причини його трагічної невлаштованості та абсурдності. Не є винятком і вірш “Як добре те, що смерті не боюсь я...”. Проте мотив смерті, характерний для екзистенціалістів, висловлений на таких високих регістрах любові до людей, до отчого краю, що просвітлює душу і примушує схилити голову перед життєвим подвигом В. Стуса, його несхитністю і вірою, які утверджуються в багатьох його творах:

...ми ще повернемось,
обов’язково повернемось,
бодай — ногами вперед,
але: не мертві,
але: не переможені,
але: безсмертні.