Василь Стус

“На колимськім морозі калина...” (аналіз)

Туга за Україною, за рідною домівкою пронизує кожний рядок цієї поезії В. Стуса. Вітчизна для ліричного героя (й автора) асоціюється з калиною, традиційним фольклорним образом, із “собором дзвінким” як символом духовної незнищенності українців (згадаймо “диво” — Софію Київську з роману П. Загребельного, собор Олеся Гончара). Ці святі образи оживають у пам’яті В. Стуса, дають йому сили здолати гіркоту ув’язнення на “чужинецькій землі”, де зійшлися “кінці і начала” багатьох українських політв’язнів. Колимські сніги, морози, “ведмежий барліг”, безлюдний, мовчазний, протиставляються сонцесяйній, світлій, гомінкій Україні.

Щоб передати тугу за Батьківщиною, автор переосмислює відомий образ калини — вона “зацвітає рудими слізьми”, тобто має тьмяний, невиразний відтінок. Цей образ олюднюється — ягоди нагадують сльози, отже, йдеться про страждання, про затамований душевний біль ліричного героя, спричинений відірваністю від Вітчизни.

Називні речення —

Безгоміння, безлюддя довкола,
Тільки сонце, і простір, і сніг —