Василь Стус

“Цей спалах снігу, тьмяно-синя тінь...” (аналіз)

Поезія пройнята філософічністю — роздумами про людину і світ. Проте світ ліричного героя обмежений простором тюрми — “частоколом огорожі”, “утлими вікнами”, і це, в свою чергу, ще більше інтенсифікує пошук ним істини.

Зовнішній світ під пером В. Стуса постає у білих — святково-урочистих, світлих барвах: “кетяг різьблений намерзу”, “сліпучий світ”, “торжество беріз”, “сніг у кучугурах”. Білий колір — колір зими, заспокоєння. Ліричний герой відчуває:

ця теплота сподіяння і сну,
вспокоєного спогадами, окрай
душі впокореної, де усі
початки і кінці зійшлися разом, —
це все розгадка віщих таємниць,
котрі тебе спостигнуть ненароком
і відживлять.

Образи сну, спогадів наповнюються символічним значенням. В умовах несвободи вони стають формою буття ліричного героя, засобом самозаспокоєння і спілкування з далекими рідними, друзями, світом. Поет наказує душі:

Душе, світися.
Як цей сліпучий — в кучугурах — сніг.

Автор вважає, що світло душі визначається єдністю її з навколишнім світом.