Реклама на сайте Связаться с нами

M. M. Закович

Культурологія: українська та зарубіжна культура

Навчальний посібник

Київ
Знання
2007

На главную
Культурологія: українська та зарубіжна культура. Закович M. M.

Проблема переходу від хаосу до гармонії

Рабовласницька формація, змінивши общинно-родову, знищила родові авторитети, закріпила майнову нерівність і завдяки наявності рабів створила — хоч і невеликий — прошарок вільних та свідомих індивідів. Це означало відкриття реальних можливостей для формування духовних сфер діяльності — науки, мистецтва, творчості. Нова соціальна ситуація відкрила шлях дальшому розвитку людства. У цьому розумінні вірне твердження, що без античного рабства не було б сучасної цивілізації.

Однак свідомість людей протягом багатьох віків була пройнята стереотипами попереднього буття. Природа, весь великий світ поставали перед їхнім поглядом як узагальнена картина общинно-родових, первісно-колективістських відносин. Можна сказати, що явища природи, боги, люди, демони, герої становили у розумінні епохи певну космічну родову общину.

Натурфілософський світогляд давався взнаки і в духовному житті античного світу. У Стародавній Греції одним з центральних світоглядних понять було поняття "космос", що означає "порядок". Попервах "космос" і означало — армійський порядок, лад у туалеті жінки (адже краса тіла — це теж порядок), і лише згодом набуло значення світопорядку, світового устрою.

Природно, принципове значення для формування відповідного світопорядку мало зародження політичних структур, зв'язаних з установленням законів. До відкриття закономірностей спонукала і віра у природний лад і доцільність. Природне у свідомості стародавнього грека завжди є найдосконалішим, і тому щось виправляти в ньому — абсолютно безглуздо. Мистецтво, яке досягло значних висот, все одно вважалося нижчим щодо природи. Мабуть, тому в античному світі не було особливого інтересу до технічних винаходів. Скажімо, греки винайшли паровий двигун, але він залишився цікавою іграшкою, бо можливість такого "піднесення над природою" психологічно не сприймалася. Звичайно, грекам були відомі прості механізми — важіль, наприклад, але вони вписувались у їхнє світосприйняття, бо не мали "надприродних" властивостей.

Особливостями світогляду можна пояснити й зневагу в античному суспільстві до продуктивної праці. Слід користуватися природним, вважав грек, а не створювати нове. Життя, звичайно, змушувало трудитися: вирощувати зерно, культивувати виноград, пасти худобу, — але в основному це була стилізація природних процесів, наслідування природи, підстроювання під ритми природи. Повністю виключалась ідея праці як засобу наживи. Праця — тільки для підтримання життя. Праця допомагає "не випасти" із світопорядку. Перікл говорив: усвідомлення бідності — не ганьба, вада — вибиватися з неї працею, праця повинна служити тільки розвиткові вправності й грації. Стародавній китайський філософ висловився ще переконливіше: якщо одягу та їжі вистачає, щоб жити, мудрий задовольняється цим. Ідея панування над природою, насильства над нею, як бачимо, була абсолютно чужою свідомості людини ранньокласового суспільства.

Проблема переходу від хаосу до гармонії хвилювала всіх мислителів цієї епохи. Піфагор, Анаксимандр та інші шукали першооснову світу. Парадигма античної свідомості — чотири стихії (земля, вода, вогонь, повітря), з допомогою яких пояснювалося все. Світ сприймавсь як певний порядок, що проявлявся в космології, музиці, математиці, логіці тощо. У способі існування головне — теж піклування про гармонію. Платон вважав: "Найвіддаленіше від розуму те, що відхиляється від закону, порядку". Сенека набагато пізніше обстоював цю думку з позицій стоїцизму: "Доля веде того, хто хоче, і тягне того, хто не хоче", бо підпорядкованість фатуму є підпорядкованість світовому закону.

У трудовій діяльності панувала така концепція: якщо все підпорядковано світовому закону, то головне в роботі — пристосування до природного колообігу; в методах пізнання — вшанування природного стану речей, природних процесів. Головний метод — спостереження, але воно дає змогу виявити закономірність. Коли Архімед написав про різноплечі терези, він сформулював те, що бачив, але у формі закону (теореми). Заняття наукою, теоретичні студії означали "пристрасне споглядання", коли зливаєшся з предметом споглядання і завдяки цьому розумієш, у чому суть справи. Навіть історики античності, наприклад, тривалий час лише фіксували події (щоправда, досить систематизовано). Такий підхід застосовувався і в китайській історіографії: не заважати історії, дати їй іти своїм шляхом.

Натурфілософія властива свідомості всього античного періоду, який тривав від середини І тисячоліття до н.е. і до початку І тисячоліття н.е. Але її вплив поширився і на кілька століть нової ери.

Таке ставлення до навколишнього світу, закріпившись у давніші часи в міфах, через міфи впливало на художню творчість.

У грецькій міфології сирий матеріал давніх легенд пройшов високу художню обробку. Тому він і став основою епосу, лірики і драми. Глибоке проникнення міфів у свідомість усіх греків гарантувало безпосереднє художнє сприйняття літературних творів, що виросли з них, а також образотворчого мистецтва — скульптури і вазового живопису.

Олімпійські боги, які створили рід людський, у свідомості жителя Еллади не всемогутні і зовсім не зобов'язані творити добро. Чому ж тоді їм молилися і приносили жертви? Мабуть, про всяк випадок — либонь, допоможуть. Саме міфи й розповідали різні такі випадки, коли боги допомагали своїм улюбленцям, підказуючи розумний хід або наливаючи силою їхні м'язи. Але іноді відверталися від тих, хто на них сподівавсь, і навіть наставляли їм носа: "Ошукав ти мене, о найпідступніший поміж богами!" — вигукує Ахіллес, звертаючись до Аполлона ("Іліада").

Давньогрецькі філософи довго мізкували над роллю богів у житті людей. І школа Епікура вирішила це питання так: світ богів — це образи можливої досконалості, але піклування про людей — не їхня справа. Відповідно до цього грецький міф давав не заповіді й абстрактні знання, а образи. На відміну від невиразних звіриних образів давніших релігій (єгипетської, наприклад) грецькі боги надзвичайно антропоморфні і тому ставали моделями людської поведінки — щодо пози, постави, жесту (тобто давали уявлення, як треба поводитися за законами краси: царствені жести Зевса, святкові музичення Аполлона і муз, застигла скорбота Деметри тощо). Грецькі міфи мали особливу пристрасть до естетики. У цьому відмінність грецького міфу від іудейського (старозавітного), теж налаштованого на виховання, але не естетичне, а етичне. Яхве постає перед людиною як воля, котра вимагає, викриває її недосконалість, наставляє на праведний шлях. Ізраїльський пророк виголошує, викрикує гіркі істини. Грецький аед — тішить слух:


...Блаженна людина, якщо Музи
Люблять її: який солодкий
з уст її лине голос!

Як писав один з німецьких просвітителів, боги єгиптян стали у греків поетичними істотами, скинули з себе тягар зайвих розкошів і своє важке вбрання і постали перед людиною такими, якими їх створила природа, — оголеними, з прекрасним людським тілом і до того ж у людських (часом навіть занадто людських) вчинках.

Міф не тільки переказують — у ньому живуть; він у кожній справі — в обряді, у ритмічній магії танцю і співу, в художній творчості. Однак дистанція між міфом і людським буттям усе-таки зберігається, а нехтування міфом карається. Художник Фідій створив легендарну статую Афіни Парфенос. Він вірив у рятівну могутність богині — покровительки міста. Але безсмертний витвір спричинив його ув'язнення, і він помер у кам'яниці, бо сикофанти відкрили, що на щиті богині один з греків, який б'ється з амазонками, дуже нагадує скульптора, а інший — його друга Перікла. Це було зневажанням божества, блюзнірство вимагало суворого покарання — іншим на науку. Зауважимо, карається не спроба зобразити живе (людину), як у давні часи, а вільність митця щодо міфу.

І все-таки боги у зображенні греків мали людське обличчя, хоча й набагато довершеніше естетично. Адже вони теж складалися з живих індивідів, які породжують один одного і становлять певну універсальну родоплемінну общину.

Фатальні наслідки власних справ людини — тематична вісь греків. Починаючи з гомерівських часів, жителі Еллади вбачали грізну небезпеку в злочинному зухвальстві людини, яка прагне привласнити собі найкращу частку в природі. Ця небезпека мала навіть свій вівтар в Афінах. Карателькою була супутниця Зевса — Немезіда. Богиня карала зухвалість і нечесність як шлях до досягнення несправедливих благ.

Зухвальство і відплата були не тільки моральними, а й політичними поняттями (звинувачення у злочинному зухвальстві політики кидали один одному в обличчя). Добром не закінчують ті, хто дратує автономну силу світу. Покровитель людей Прометей, наприклад, хотів облудним шляхом добути їм кращу долю. І за це був прикутий до скелі. Цар Сізіф намагався перехитрувати смерть. Відтоді він приречений до безглуздої тяжкої праці — котити вгору тяжкий камінь. Герої ведуть відкриту гру, вони довіряють долі й перемагають обачливу хитрість царів. Так, цар Акрісій, побоюючись напророченої йому смерті від руки онука, заточив дитину разом з матір'ю у тісну скриньку і кинув у море. Але підступи його не вдалися: Персей врятувався і зрештою вбив Акрісія. Цар Полікдет хотів позбутися героя, доручивши добути голову Медузи, однак Персей вийшов з цього випробування з честю, а Полікдет був обернений на камінь, як і інший цар — Атлант.

Там, де герої покладаються на силу свого розуму, як у сумній історії Едіпа, котрий розгадав навіть загадку Сфінкса, але так і не зміг розгадати загадку власного життя, доля повертається проти нього. Трагічна вина Едіпа полягає в його самовпевненості.

Люди тієї доби бачили можливості людини, яка вміє долати великі простори, знаходити вихід з найскладніших обставин, створювати храми й чудові статуї, володіти словом і думкою, всього досягати своєю мудрістю, витонченою майстерністю. Хор з "Антігони" Софокла проголошував:


Багато у природі дивовижних сил,
Але сильнішої за людину — немає!..

Однак людина здатна скористатися своїми можливостями і на благо, і на зло. Самовпевненість, зухвальство можуть спонукати людину на чорні діла і тому підлягають покаранню.

bigmir)net TOP 100