Реклама на сайте Связаться с нами

М. І. Ославський

Виконавча влада в Україні:
організаційно-правові
засади

Навчальний посібник

Київ
Видавництво "Знання"
2009

На главную
Виконавча влада в Україні: організаційно-правові засади. Ославський М. І.

Місцеві органи виконавчої влади

До них відносяться структури, які виконують завдання, функції держави на визначеній території, яка в більшості, але не у всіх випадках збігається з адміністративно-територіальним поділом держави.

Як вказує A. M. Школик, існування місцевих органів державної адміністрації зумовлене тим, що органи місцевого самоврядування не в стані і не повинні виконувати усього обсягу завдань публічної адміністрації в регіонах та на місцях. Адже завданням самоврядної адміністрації є насамперед задоволення інтересів населення, що проживає на відповідній території, і лише після цього — загальнодержавних інтересів. Тому при законодавчому розподілі повноважень між органами державної та самоврядної адміністрації виділяють кілька напрямів діяльності, які традиційно відносять до компетенції державних органів на місцях:

— справи, що виходять поза сферу інтересів локальних та регіональних спільнот, наприклад: оборона держави, статистика, реєстрація актів цивільного стану;

— справи, які не можуть забезпечуватись органами місцевого самоврядування з технічних причин, наприклад: енергетика, будівництво залізниць та автомобільних доріг;

— інші справи, що регламентує адміністрація, але не пов'язані безпосередньо із задоволенням інтересів місцевих та регіональних спільнот.

У країнах континентальної правової системи існують органи державної адміністрації загальної компетенції, що представляють інтереси держави загалом у конкретній адміністративно-територіальній одиниці. Посади цих представників держави на місцях можуть мати різні назви: префекти та супрефекти, ландрати (земельні радники), оберкрайсдиректори (вищі директори районів), цивільні губернатори, районні комісари, комісари королеви і ін. Підпорядкування цих органів (посадових осіб) може бути двояким. У більшості випадків, вони вважаються представниками уряду чи, принаймні, прем'єр-міністра (це стосується Франції, Іспанії, Нідерландів, Польщі). Проте у багатьох країнах (Данія, Люксембург, Португалія, Італія) вони розглядаються як представники міністра внутрішніх справ.

Територіальні органи спеціальної компетенції мають здебільшого подвійне підпорядкування: "по вертикалі" — міністерству або іншій центральній адміністративній структурі та "по горизонталі" — відповідному представнику держави на певній території. Проте в багатьох випадках ці спеціалізовані адміністративні структури підпорядковуються лише центру.

У країнах англо-американської правової системи система органів публічної адміністрації в регіонах та на місцях з огляду на відсутність характерних для континентальної Європи представників держави видається загалом простішою та логічнішою, адже тут не виникає можливості конкуренції повноважень між органами державної та самоврядної адміністрації загальної компетенції.

bigmir)net TOP 100