Реклама на сайте Связаться с нами

С. В. Мочерний

Економічна теорія

Навчальний посібник

Київ
Видавничий центр «Академія»
2005

На главную
Економічна теорія. Мочерний С. В.

Метод економічної теорії і його складові елементи

Сутність і структура методу економічної теорії. Термін «метод» походить від грецького слова «methodos», яке буквально означає: «шлях до чогось», «шлях пізнання» (або дослідження), «вчення», «теорія». У найзагальнішому філософському значенні метод означає засіб пізнання як певну сукупність або систему прийомів і операцій для мисленого відтворення предмета, що вивчається.

Метод економічної теорії — шлях пізнання системи економічних відносин у їх взаємодії з розвитком продуктивних сил, мисленого відтворення у теорії діалектики, у системі економічних законів та категорій цієї взаємодії.

Система таких прийомів і операцій не може бути довільною. Вона повинна узгоджуватися з об'єктивними законами розвитку самої дійсності. Тому цю систему прийомів, способів пізнання і перетворення світу вивчає наука методологія. Назва «методологія» походить від грецьких слів «метод» і «логос» — «слово», «поняття», «вчення». Об'єктивними законами розвитку дійсності є, насамперед, закони діалектики, які відображають закони розвитку природи, суспільства і мислення.

До складу цього методу належить і суб'єктивний підхід, за якого об'єктом економічного аналізу стає, наприклад, поведінка людини в ролі споживача, а отже, людська діяльність. Найважливішими категоріями такого підходу є потреби, інтереси, цілі людини, корисність, споживча вартість.

Діалектичний метод — гносеологічне й логічне відображення всієї діалектики (природи, суспільства і мислення), що втілюється у системах філософських принципів, законів і категорій.

Метод економічної теорії, як і предмет цієї науки, формується з різних елементів, головними з яких є філософські та загальнонаукові принципи, закони діалектики, категорії філософії, закони і категорії економічної теорії, раціональні засоби й методи економічного аналізу, які використовують західні науковці.

До філософських принципів належать принципи матеріалізму, розвитку, саморуху, відображення, суперечності, детермінізму, взаємодії, об'єктивності тощо. До загальнонаукових принципів і методів відносять принцип системності, структурно-функціональний підхід, методи аналізу і синтезу, індукції та дедукції тощо. Основними законами діалектики є: закон єдності та боротьби протилежностей, закон кількісно-якісних змін і закон заперечення заперечення. Інструментом економічного дослідження слугують такі категорії філософії, як кількість і якість, сутність і явище, зміст і форма тощо.

Три перших групи структурних елементів діалектичного методу (філософські та загальнонаукові принципи, закони діалектики, категорії філософії) не накладаються механічно на економічні явища і процеси, що вивчаються, а відображаються через метод економічної теорії (як окремої науки). При цьому вони набувають специфічних форм застосування, органічно вплітаються в економічне дослідження. Усі три групи елементів діалектичного методу у поєднанні з категоріями економічної науки та з раціональними засобами і методами економічного аналізу, які використовують західні науковці, утворюють систему інструментів і методів пізнання економічних відносин. Кожен із цих структурних елементів діалектичного методу відіграє неоднакову роль у пізнанні виробничих відносин конкретного (наприклад, капіталістичного) способу виробництва чи окремих його стадій, етапів.

Елементарною, найпростішою клітиною в системі теоретичного знання і водночас вихідним елементом у системі діалектики є метод абстракції.

Метод абстракції (лат. abstractio — віддалення) — відмова від дослідження поверхових, несуттєвих складових, сторін явища з метою розкриття його внутрішніх, суттєвих, сталих і загальних зв'язків, реальної тенденції руху.

Результатом абстракції (поряд з використанням інших елементів діалектики) є обґрунтування економічних категорій. Абстракція лише відображає у формі думки зміст, закладений у речах.

Для пізнання економічних явищ і процесів використовують абстракції першого, другого і наступних рівнів. Чим ширші, місткіші абстракції вибудовує економічна теорія, тим повніше й точніше вони відображають дійсність, тим ефективніше їх використання як інструменту пізнання.

Визначення абстракції як процесу мисленого виокремлення істотних ознак й ігнорування неістотних є лише одним з аспектів цього методу пізнання. Другий важливий аспект — необхідність розгляду економічних явищ або процесів під певним кутом зору за одночасного ігнорування всіх інших властивостей. Так, з погляду суспільного способу виробництва продуктивні сили належать до його речового змісту, виробничі відносини, або відносини економічної власності, — до суспільної форми, отже, суспільно-економічна складова продуктивних сил у цьому випадку відсутня. Коли розглядають структуру й систему самих продуктивних сил як відносно самостійної сторони суспільного способу виробництва з властивими їм внутрішніми законами, суперечностями, то у цій системі виділяють природний, техніко-економічний та соціально-економічний аспекти. У першому разі продуктивні сили слід розуміти як природні сили з властивими їм законами органічної та неорганічної природи. У другому — сили природи залучаються у виробництво у формі машин, споруд тощо. Соціально-економічний аспект цієї системи розкриває взаємодію сукупного робітника, суспільного індивіда із засобами виробництва та іншими елементами продуктивних сил з погляду речового змісту, споживчої вартості, тобто йдеться про суспільні продуктивні сили.

Щоб абстракція була науковою, слід визначити межі абстрагування, довести, що певний аспект економічного явища або процесу не впливає на їх внутрішню сутність, закони розвитку й функціонування.

Метод абстракції органічно пов'язаний із поняттям конкретного, оскільки абстракція — це щабель до з'ясування сутності конкретного. Вона є однією зі сторін, граней, ланок, частин конкретного і тому становить його протилежність.

Конкретне (лат. concretio — уточнення) — цілісний об'єкт в єдності його різноманітних складових, сторін, властивостей, ознак.

Кожна з цих складових сторін після її виокремлення за допомогою методу аналізу, з'ясування сутності через принцип суперечності може бути розкрита у певному визначенні. Наприклад, суспільний спосіб виробництва у діалектичній взаємодії двох його сторін є об'єктом дослідження. Окремо з'ясовують сутність продуктивних сил і виробничих відносин, або відносин економічної власності. Продуктивні сили утворюють декілька елементів, кожний з яких спершу розглядають окремо. Відтак вивчають їх взаємодію. Тому конкретне є синтезом багатьох визначень, а отже, єдністю різноманітного.

Водночас в уяві, чуттєвому сприйнятті вихідним пунктом є конкретне. Перш ніж аналізувати продуктивні сили й виробничі відносини, слід усвідомити, що вони є складовими суспільного способу виробництва, що відносини власності на засоби виробництва — частина всієї системи відносин власності тощо. Однак у процесі мислення, пізнання вихідним є абстрактне, а конкретне постає як процес синтезу, як результат, а не вихідний продукт. Реальний об'єкт у процесі пізнання окремих його складових повинен увесь час перебувати в уяві дослідника як передумова. Загалом процес пізнання (з урахуванням діалектичної єдності абстрактного і конкретного) — це рух думки від конкретного (в уяві, спостереженні) до абстрактного і від абстрактного до конкретного, але вже дослідженого, як до результату синтезу здобутих раніше знань про окремі його сторони.

Метод сходження від абстрактного до конкретного — перехід від загальних і збіднених за змістом понять до розчленованих і багатших за змістом.

При переході від абстрактного до конкретного слід пам'ятати про їх відносну самостійність, про неприпустимість безпосереднього виведення конкретного з абстрактного. Вони пов'язані між собою низкою проміжних ланок, форм. Так, для пізнання життя як однієї з форм матерії необхідно проаналізувати розвиток матерії від нижчих форм до вищих, низку проміжних форм. Для з'ясування сутності капіталу слід попередньо вивчити такі проміжні категорії, як товар, гроші, перетворення грошей на капітал та ін. Неправильне розуміння співвідношення між абстрактним і конкретним призводить до грубого емпіризму і схоластики.

Важливим засобом пізнання економічних відносин у їх взаємодії з розвитком продуктивних сил є поєднання аналізу й синтезу.

Аналіз (грец. analisis — розкладання) — розчленування предмета (явища чи процесу) на складові частини, окремі сторони.

Так, систему виробничих відносин розчленовують на відносини в окремих сферах суспільного відтворення, а в системі продуктивних сил виокремлюють елементи, які підлягають самостійному розгляду. У такий спосіб відбувається обґрунтування окремих економічних категорій.

Синтез (грец. synthesis — складання) — поєднання розрізнених раніше частин і сторін у цілісність з урахуванням взаємозв'язків між ними.

Синтез дає змогу комплексно дослідити сутність явищ і процесів.

Принцип матеріалізму і суперечності в економічній теорії. Після того, як з допомогою методу абстракції виділено певне економічне відношення, а завдяки методу аналізу — окремі його складові, необхідно застосувати такий принцип дослідження в економічній теорії, як принцип матеріалізму.

Принцип матеріалізму (щодо пізнання суспільного способу виробництва) — принцип, який передбачає необхідність з'ясування причин виникнення й розвитку виробничих відносин, виокремлення в способі виробництва його первісних рушійних сил — продуктивних сил.

Конкретизація цього принципу здійснюється окремо стосовно виробничих відносин і продуктивних сил. Щодо суспільної форми (тобто виробничих відносин) такий підхід передбачає виокремлення як основоположних відносин безпосереднього виробництва, що виражається у формуванні принципу примату виробництва — виробничі відносини між людьми у процесі безпосереднього виробництва детермінують економічні зв'язки й відносини в інших сферах суспільного відтворення (у розподілі, обміні, споживанні).

Застосування принципу матеріалізму до аналізу речових елементів системи продуктивних сил передбачає виокремлення визначального елемента цілої системи, яким є засоби праці. Поділ продуктивних сил на особисті й речові, матеріальні й духовні та наголошення на особистісних, духовних моментах виробництва означає виокремлення як основоположного елемента людини, зокрема людини-працівника, робочої сили.

При дослідженні певного економічного явища або процесу слід керуватися принципом матеріалізму. Так, вивчаючи товар, спершу аналізують його речовий зміст — споживчу вартість; з'ясовуючи подвійний характер капіталістичного виробництва, попередньо характеризують процес праці тощо.

Головним елементом діалектичного методу дослідження в економічній теорії, його ядром, є закон єдності й боротьби протилежностей (закон суперечності) у його гносеологічній функції, або принцип суперечності.

Принцип суперечності — закон, який означає необхідність роздвоєння цілого на протилежні сторони, комплексний аналіз кожної з них, а відтак їх взаємодії (а отже, взаємообумовленості, взаємозаперечення, взаємопроникнення тощо) та конструктивний синтез у новій економічній категорії.

Найважливішою специфічною формою конкретизації цього закону є боротьба між речовим змістом і суспільною формою.

Речовий зміст способу виробництва — процес розвитку продуктивних сил, які виражають процес праці, ставлення людини до природи, техніко-економічні зв'язки і відносини між людьми.

Такий зміст є вирішальною складовою суспільного способу виробництва.

Суспільна форма — виробничі відносини, або відносини економічної власності, соціально-економічні зв'язки і відносини між людьми з приводу привласнення засобів виробництва, предметів споживання, об'єктів інтелектуальної власності й послуг тощо у всіх сферах суспільного відтворення.

Оскільки система виробничих відносин у поєднанні з розвитком продуктивних сил теоретично виражаються у системі економічних законів і категорій, то кожна категорія або закон відображає лише один з аспектів цього зв'язку, є діалектичною єдністю суспільної форми і речового змісту.

Іншими найважливішими специфічними формами конкретизації принципу суперечності у політекономічному дослідженні є суперечність між речовою і суспільною формами продуктивних сил (щодо капіталізму це означає боротьбу між суспільним характером виробництва і відносинами капіталістичної власності або між окремими ланками цих сторін) та між окремими суспільними формами (наприклад, між прибутком і заробітною платою, між різними формами капіталу). Без з'ясування таких специфічних форм закон єдності й боротьби протилежностей не може виконувати свою функцію головного інструменту пізнання економічних явищ і процесів. Незнання цих форм його застосування призводить до механічного накладання принципу суперечності на дослідження предмета економічної теорії та жонглювання категоріями діалектики.

Надзвичайно важливу роль в економічному дослідженні відіграє закон заперечення заперечення, який характеризує напрям розвитку економічної системи, її складових та елементів, починаючи з умов виникнення до занепаду і переходу у досконаліші системи. Він, як й інші закони та категорії діалектики, у своїй гносеологічній функції (тобто закони діалектики, перетворені на методологічні принципи, прийоми, вимоги) набуває у певній сфері дослідження специфічних форм застосування. Сам спосіб заперечення визначається, по-перше, загальною, по-друге — особливою природою процесу, для кожного виду предметів існує особливий вид заперечення. Отже, у дії закону заперечення заперечення містяться як загальні для природи, суспільства і мислення ознаки (тому він і є загальним законом), так і специфічні, зумовлені природою певного явища, процесу. Важливою особливістю цього закону є процес діалектичного заперечення, тобто утримання, наприклад, в якісно новій формі капіталістичної власності позитивних ознак попередньої, менш розвинутої форми власності.

Закон кількісно-якісних змін означає, що кількісні зміни на певному етапі переходять в якісні, а їх нова якість, у свою чергу, визначає характер, напрям, можливість і темпи перебігу кількісних змін, формує кількісно нову силу розвитку. Так, кількісні зміни для переходу від індивідуальної (приватної) до акціонерної форми капіталістичної власності накопичувалися майже три з половиною століття, а наступний перехід від монополістичної власності відбувся приблизно через півстоліття.

Інші елементи діалектичного методу. Важлива роль у пізнанні специфіки економічних відносин у взаємодії з розвитком продуктивних сил належить принципу історизму, застосування якого в дослідженні, наприклад капіталістичного способу виробництва, передбачає: необхідність з'ясування якісних зрушень, що відбулися на вищій стадії його розвитку; обґрунтування нових економічних законів і категорій — теоретичного вираження раніше не існуючих зв'язків і відносин, нових властивостей капіталізму на обох щаблях вищої стадії капіталізму. Це означає, що сутність цього способу виробництва на кожній його стадії набуває різних якісних форм вияву, що, у свою чергу, позначається на економічних законах. Крім того, всім законам властиве те, що їхня дія послаблюється протидіючими або посилюється сприяючими тенденціями, закони модифікуються багатьма обставинами. Виникнення якісно нових економічних відносин на вищій стадії капіталізму детермінує появу нових форм вияву економічних законів. Так, закон концентрації виробництва і капіталу за умов панування монополій діє насамперед у формі концентрації фінансового, монополістичного капіталу, тобто у формі монополізації.

Важливим засобом пізнання сутності економічних явищ і процесів є системно-структурний підхід, найважливішим елементом якого є цілісність.

Відповідно до вимоги системно-структурного, в тому числі і цілісного підходу, будь-яке явище слід розглядати як складну (або відносно складну) систему, що охоплює окремі відносно самостійні елементи, взаємодія яких зумовлює виникнення загальних якостей і властивостей цілісної органічної єдності, не властивих його окремим елементам. Ціле відрізняється від частин системою зв'язків між складовими елементами.

Так, принцип цілісності стосовно дослідження форм капіталізму означає, що більш розвинуті форми не можна зводити до менш розвинутих (наприклад, акціонерний капітал — до індивідуального) або складніші елементи виробничих відносин до менш складних (наприклад, гроші — до товару), оскільки розвинутіші форми мають особливості, не властиві попереднім.

Конкретизацією цілісності є структурний аналіз, тобто вивчення внутрішніх зв'язків між окремими підсистемами, елементами. Структура при цьому є способом взаємозв'язку елементів, що утворюють систему, внутрішньою організацією системи. Структура виражає сутність системи і розкривається в загальних для цієї системи економічних законах. Щоб виразити цю властивість закону, або щоб не надавати явищам обов'язкового характеру, деякі західні вчені пропонують замінити поняття закону поняттям ефекту. Такий підхід, однак, не можна вважати конструктивним.

Наступна конкретизація цілісного підходу — виявлення в системі загальної мети, яка є її системоутворюючим чинником. Така мета для капіталізму — виробництво додаткової вартості, що виявляється у формі прибутку.

Суттєву роль в економічному дослідженні повинні відігравати досягнення науки синергетики (грец. synergos — той, що діє разом), мета якої — узагальнення закономірностей еволюції складних систем, дослідження синергічного ефекту (нової продуктивної сили), що виникає в процесі взаємодії взаємодоповнюючих елементів системи. Так, внаслідок взаємодії особистісних і речових факторів виробництва виникає нове джерело підвищення продуктивності праці.

Якісний аналіз в економічній теорії має важливіше значення, ніж кількісний. Перший застосовують переважно для характеристики суспільної форми способу виробництва (визначають різні аспекти сутності кожної економічної категорії), другий — речового змісту.

Кількісний аналіз певною мірою розкриває якісну сторону явища або процесу (і навпаки), що зумовлено взаємодією цих двох категорій діалектики. На основі кількісного аналізу з'являється можливість для широкого застосування економіко-математичних методів дослідження. Отже, необхідно застосовувати і кількісний, і якісний аналіз. Тому відсутність кількісного аналізу спричиняє недостатню обґрунтованість сутності економічних явищ і процесів.

Важлива ланка діалектичного методу дослідження в економічній теорії — чітке виокремлення економічного аспекту в явищах і процесах, що аналізуються, особливо коли йдеться про суспільні феномени, в яких тісно поєдналися, крім економічного, соціальний, політичний, юридичний аспекти. Проте це не означає, що можна обмежитися лише економічним аналізом і не досліджувати, як конкретний економічний процес впливає на соціальні відносини, політику, право, класову свідомість тощо. Доцільно також враховувати і зворотний вплив цих надбудовних відносин на економічне життя.

Одним з елементів діалектики в економічній теорії є метод історичного і логічного.

Історичний підхід передбачає, що починати пізнання капіталістичних відносин необхідно з вивчення передумов капіталістичного способу виробництва, тобто з товарних відносин. Це означає, що хід думок повинен починатися з того, з чого починається історія.

Логічне — це те саме історичне, тільки очищене від випадковостей, відхилень, від деталей історичного розвитку.

Ще одним елементом діалектичного методу дослідження є необхідність дотримуватися діалектики загального, особливого й одиничного, які відображають внутрішні, суттєві, сталі зв'язки об'єктивного світу.

Загальне виражає спільну властивість або ознаку, характерну для певного класу предметів, явищ або процесів. Якщо такі ознаки властиві всім суспільним способам виробництва, то вони належать до загального. Таким є виробництво взагалі, що виражає відносини людини і природи, окремі закони розвитку продуктивних сил. Завдяки цьому встановлюються зв'язок і послідовність, прийняті в розвитку людського суспільства.

Особливе охоплює ознаки і властивості, характерні для кількох суспільних способів виробництва, наприклад спільні властивості товарного виробництва.

Одиничне властиве лише окремому суспільному способові виробництва, воно характеризує його суспільну форму, специфічні економічні закони.

Загальне, особливе й одиничне перебувають у нерозривному взаємозв'язку, єдності, переходять одне в одне.

Систему економічних відносин у взаємодії з розвитком продуктивних сил можна вивчити лише за допомогою всієї сукупності елементів діалектичного методу дослідження.

Завершальний елемент діалектичного методу дослідження в економічній теорії — єдність наукової теорії та суспільної практики, яка (практика) є основою і критерієм правильності економічної теорії. Важлива ланка суспільної практики — економічний експеримент, зокрема перевірка ефективності запровадження нових форм управління спершу на окремих підприємствах, у низці підприємств або в декількох галузях.

Щоб виконати пізнавальну функцію, економічна наука повинна використовувати набутки багатьох інших наук: філософії, синергетики, антропології, історії, юриспруденції, психології, демографії, статистики, математики та ін. Ось чому «справжній економіст, — як вважає Дж. Кейнс, — ... повинен бути всебічно обдарований, певною мірою бути математиком, істориком, державним діячем, філософом... Він повинен розмірковувати про окреме в поняттях загального і спрямовувати політ своєї думки однаковою мірою до абстрактного і конкретного. Він повинен вивчати сучасність у світлі минулого — заради майбутнього. Жодну рису людської вдачі або створених людиною інститутів він не повинен обминути своєю увагою».

Засоби й методи економічного аналізу в працях західних науковців. Крім загальновизнаних шляхів пізнання, західна наука виробила низку власних методів економічного аналізу. До таких методів, зокрема, належить створення моделей майбутніх вчинків людей. При цьому не враховуються деякі деталі реального стану справ, а увага концентрується на головному. Цінність моделі залежить від того, якою мірою використані у ній найважливіші дані, що, у свою чергу, дає змогу перевірити її правильність. Економічні дані слід використовувати у вигляді таблиць, графіків і рисунків (діаграм). У західній економічній літературі нерідко поняття «модель», «принципи», «закони» використовують як синоніми.

Вагомий інструмент економічного дослідження — математичне моделювання, тобто опис економічних явищ і процесів за допомогою математичних символів і алгоритмів. В економікс є окремий розділ — економетрика, яка визначає взаємозв'язки на основі економічних даних. Однак економікс перевантажена графіками, схемами, математичними моделями, що свідчить про недостатність якісного та сутнісного аналізу. Крім того, в ній еклектично представлені численні школи, окремим з яких властивий монополізм думок тощо.

П.-Е. Самуельсон вважав, що в економічному аналізі необхідно абстрагуватися від нескінченної кількості деталей, слід створювати прості гіпотези та схеми і з їхньою допомогою узагальнювати безліч фактів. Критерієм обґрунтованості теорії, на його думку, є її корисність для пізнання дійсності, що вивчається. Важливо при цьому, щоб теорія і спостереження, індукція і дедукція не суперечили одне одному, щоб аналіз був підпорядкований певній системі.

В економікс важливою ланкою методології для аналізу економічної діяльності людей є їхня персоналізація, суб'єктивна оцінка індивідом явищ та процесів. Така оцінка набула завершеності при визначенні вартості в концепції граничної корисності. Звідси назва методу — принцип граничності, який характеризує зміну одних явищ залежно від інших, але не розкриває їхньої сутності. У цьому разі економічна наука виходить із загальнішого методологічного підходу — використання граничних величин і теорії оптимуму. При цьому на перше місце висувається не належність до певного соціального прошарку, класу, а продуктивність діяльності кожної людини.

Близьким до суб'єктивної оцінки людиною певних явищ і процесів є використання в економікс психологічних оцінок. Так, Дж. Кейнс сформулював основний психологічний закон, згідно з яким люди «схильні, як правило, збільшувати споживання зі зростанням доходів, але не такою мірою, якою зростає дохід». Лауреат Нобелівської премії Гунар Мюрдаль (1898—1987) вперше ввів у науковий обіг поняття «очікування».

Якщо політична економія найбільше уваги приділяє з'ясуванню сутності економічних законів і категорій, то в економікс, не відкидаючи необхідності вивчення законів (при цьому закони розглядаються як такі, що діють лише в середньому, зі значними коливаннями навколо цього середнього), головним предметом економічного аналізу вважають відхилення від середнього, з'ясування закономірностей цих відхилень. Західні економісти відкидають моністичний принцип, підхід (наприклад, єдиним джерелом вартості в політичній економії є праця, звідси й назва трудової теорії вартості), дотримуються плюралістичного, тобто багатофакторного, підходу. Так, згідно з функціональною теорією ринку теорія витрат, з одного боку, і теорія граничної корисності — з іншого, є лише окремими ланками загальної теорії вартості. А. Маршалл з цього приводу навів відоме порівняння суспільно необхідних витрат і корисності з двома лезами ножиць: «Ми могли б з однаковим правом сперечатися про те, регулюється вартість корисністю чи витратами виробництва, і про те, верхнє чи нижнє лезо ножиць розрізає аркуш паперу». Щоб визначити вартість, необхідно застосувати метод взаємного й одночасного визначення обох цінностей, тобто в процесі взаємодії розглянути корисність і витрати як рівноправні сили. Водночас і в теорії трудової вартості з урахуванням синергічного підходу долається моністичний підхід.

У функціональній теорії економічні явища аналізуються не від розкриття сутності до форм її вияву, до поверхових явищ, а через взаємозалежності й взаємне визначення. Її послідовники правильно визнають, що жодна категорія не є абсолютною, тобто не має незмінного характеру. У цьому функціональна теорія цілком збігається з вимогами діалектичного методу, зокрема з вимогами принципу історизму. Вона передбачає заперечення абсолютних (тобто незмінних) категорій, зокрема перехід від категорії абсолютної, кардинальної корисності до відносної (ординарної) корисності, що відкриває шлях до кількісного аналізу споживчих вартостей. У ширшому аспекті наголос на кількісних зв'язках в економіці слід робити при використанні методу міжгалузевих балансів, або методу «витрати—випуск», розробленого відомим американським економістом — лауреатом Нобелівської премії Василем Леонтьєвим (1906—1999).

Сучасна західна економічна наука значною мірою використовує аналіз законів, які відображають статичну рівновагу економічної системи (своєрідну миттєву фотографію потреб, ресурсів, технологій тощо), і законів, що відображають явища в динаміці, в процесі еволюції. Так, закон спадної продуктивності має сенс лише у статичній моделі економічного розвитку. Її використання називають ще нерівноважним методом, на відміну від статичного, або рівноважного. Найповніше цей метод розроблений у працях американського економіста Йозефа Шумпетера (1883—1950).

У політичній економії існує також поділ економічних законів на закони функціонування і закони розвитку, але цей поділ використовується недостатньо.

Відповідно до поділу економічної теорії на нормативну і позитивну розмежовують нормативний аналіз (ґрунтується на оцінці явищ з погляду справедливості й несправедливості та ін., а отже, наближається до аналізу з боку інтересів великих соціальних верств і груп) і позитивний аналіз, який не дає оціночних (тобто нормативних) суджень, а лише констатує факти (наприклад, збільшення суспільно необхідних витрат зумовлює зростання вартості, а отже, й ціни товару), а тому є обмеженим.

Для більш повного ознайомлення з розвитком світової економічної теорії слід з'ясувати основні етапи цього процесу.

bigmir)net TOP 100