Реклама на сайте Связаться с нами

С. В. Мочерний

Економічна теорія

Навчальний посібник

Київ
Видавничий центр «Академія»
2005

На главную
Економічна теорія. Мочерний С. В.

Форми суспільного виробництва

За період свого існування людство використовувало лише три форми суспільного виробництва: натуральну, товарну і безпосередньо суспільну. У сучасних розвинутих країнах товарна форма домінує, витіснивши натуральну, водночас зростає роль безпосередньо суспільної форми. Крім того, у деяких країнах збереглися невеликі осередки натурального господарства. Збільшується значення товарного виробництва і в економічному житті слаборозвинутих країн, де ще переважає натуральна економіка. Товарне виробництво адаптується до різних форм власності та способів виробництва. Однак і цю форму організації суспільного виробництва змінить вища й досконаліша — безпосередньо суспільна, яка діалектично заперечить товарну та натуральну форми.

Натуральне виробництво. Історично першим виникло натуральне виробництво.

Натуральне виробництво — виробництво, за якого продукти праці призначаються для задоволення власних потреб виробництва, для споживання всередині господарства, що їх виробило, а відносини між людьми базуються здебільшого на експлуатації.

За первіснообщинного ладу єдиною формою суспільного виробництва було натуральне. У процесі розпаду цього ладу виникає товарне виробництво, але натуральна форма домінує ще впродовж майже шести тисячоліть, поєднуючись з товарною. Загалом в усіх докапіталістичних формаціях господарство переважно було натуральним (господарство первісних общин і патріархальних сімей, латифундії у рабовласницьких державах і середньовічні феодальні маєтки). У цих господарствах відбувався замкнутий кругообіг (рух) продукту, який переважно не виходив за межі господарств. Кожна господарська одиниця була повністю відокремлена від інших як у виробництві, так і в споживанні. Рівень споживання господарюючих суб'єктів (власників) залежав тільки від рівня власного виробництва.

Суспільний поділ праці в натуральному господарстві був розвинутий мало. Проте всередині цього господарства праця уже могла бути поділена між окремими людьми та групами людей. Наприклад, всередині латифундій мав місце поділ праці між рабами, що виконували різні види робіт, але поділу праці між господарськими одиницями не існувало. Вони характеризувалися переважно однаковою сукупністю видів праці. Структура господарств вільних селян була практично однакова. Вони не лише вирощували хліб, а й виготовляли знаряддя праці, одяг, взуття тощо. Звичайно, і за натурального господарства деякі продукти праці (сіль, залізо, прянощі тощо) обмінювалися на ринку як товари, але такий обмін відігравав другорядну роль.

Натуральна форма виробництва відповідала тому рівню розвитку продуктивних сил і типу виробничих відносин, які зумовлюють украй обмежену мету виробництва та підпорядковують його задоволенню незначних за обсягом і одноманітних, примітивних за характером потреб.

Натуральне виробництво було малоефективним, консервативним, а пануючі відносини економічної власності забезпечували дуже повільний розвиток продуктивних сил. Такі відносини в натуральному господарстві не уречевлювалися, тому виявлялися як відносини між самими людьми, а не набували форми відносин між продуктами їх праці. Експлуатація в антагоністичних формаціях, де панувало натуральне виробництво, відбувалася у зримих, грубих і брутальних формах. Вона базувалася на позаекономічному примусі, на відносинах особистої залежності, яка мала персональний характер.

Причини виникнення та сутність товарного виробництва. Матеріальною основою виникнення товарних відносин, їх речовим змістом є суспільний поділ праці — спеціалізація виробників на виготовленні окремих видів продуктів або на певній виробничій діяльності. Суспільний поділ праці відбувається внаслідок дії закону економії часу і зумовлює підвищення продуктивності праці, збільшення виробництва продуктів. На основі суспільного поділу праці виникають виробничі відносини між людьми не лише у сфері безпосереднього виробництва, а й у сфері обміну продуктами праці. Суспільний поділ праці й обмін продуктами є двома взаємозумовленими процесами, але сам суспільний поділ праці не породжує товарних відносин.

У докапіталістичних формаціях відбулися три великі суспільні поділи праці. Перший великий поділ праці — відокремлення пастуших (кочових) племен від землеробських (осілих). Це зробило можливим регулярний обмін між общинами. У процесі становлення рабовласницького суспільства відбувся другий великий поділ праці — ремесло відокремилося від землеробства, що означало виникнення товарного виробництва, тобто виробництва, спеціально розрахованого для обміну. Розвиток обміну зумовив виникнення металевих грошей, виділення класу купців, появу торговельного капіталу — третій великий поділ праці, що визначив надалі розвиток товарного виробництва.

У XX ст. у розвинутих країнах відбувся четвертий великий поділ праці — відокремлення нематеріального виробництва (науки, освіти, охорони здоров'я тощо) від матеріального, внаслідок чого посилилася тенденція до розширення товарного виробництва. Таке відокремлення відбувається нині у країнах, де частка зайнятих у сфері нематеріального виробництва перевищує 30%. У 2004 р. в Україні у цій сфері було зайнято приблизно 50% працівників. Із середини 70-х років, тобто з початком інформаційної революції, почався п'ятий великий поділ праці — відокремлення інформаційної діяльності та інформаційної сфери від інших сфер.

З погляду суспільної форми виникнення товарних відносин зумовлене соціально-економічною відокремленістю виробників, яка передбачає власність окремих товаровиробників на засоби виробництва та результати праці; здатність самостійно вирішувати питання господарської діяльності та ін., а з моменту розпаду первісного ладу є формою приватної власності на засоби виробництва. Внаслідок цього обмін діяльністю і продуктами праці перетворився на товарний обмін.

З точки зору речового змісту така відокремленість спричинена насамперед неоднорідністю виробництва і праці та ін. Види праці різняться своєю складністю, неоднаковим функціональним змістом праці — співвідношенням творчого та шаблонного компонентів, розумової та фізичної праці. Тому результативність, ефективність праці різних людей неоднакова. З погляду суспільної форми відокремленість виробників зумовлена їх прагненням привласнити результати своєї праці (в умовах простого товарного виробництва) і чужої праці (в експлуататорських формаціях, насамперед за капіталізму).

За сучасних умов формами вияву економічної відокремленості товаровиробників є: приватна власність на засоби виробництва (що базується на власній і чужій праці); самостійне встановлення обсягів виробництва, цін, розподілу отриманих прибутків тощо; незалежність в управлінні виробництвом і збутом продукції; самостійність у виборі постачальників сировини, електроенергії, комплектуючих виробів, відповідальність за виконання контрактів, договорів; самофінансування, економічний ризик, самоокупність тощо. В сучасних умовах ця відокремленість послаблюється.

Суспільний поділ праці виявляється у трьох основних формах. «Якщо мати на увазі лише саму працю, то поділ суспільного виробництва на його великі роди, як-от землеробство, промисловість та ін., можна, — писав К. Маркс, — назвати загальним поділом праці, розпад цих родів виробництва на види й підвиди — особливим поділом праці, а поділ праці всередині майстерні — одиничним... поділом праці». Така класифікація, з одного боку, відображає історичну послідовність виникнення різних форм поділу праці, а з іншого — ступінь його розвитку в межах окремих національних держав. Аналогічні три основні форми суспільного поділу праці діють у межах світового господарства, за функціонування міжнародного поділу праці. Четвертий великий суспільний поділ праці належить до загальної форми.

Безпосередньо матеріальною основою виникнення та розвитку товарного виробництва є загальний та частковий поділи праці. Ці форми створили великі матеріально відокремлені одна від одної сфери виробництва, злиття яких у сукупний суспільний відтворювальний організм за соціально-економічного відокремлення виробників здійснюється внаслідок обміну продуктів праці як товарів.

Товарне виробництво — спосіб організації суспільного господарства, за якого окремі економічні блага (продукти і послуги) виготовляють економічно відокремлені виробники, і для задоволення суспільних потреб необхідні купівля-продаж цих благ, що стають товарами, на ринку.

Звідси випливає, що основними ознаками товарного виробництва є: суспільний поділ праці; приватна власність на засоби виробництва; соціально-економічна відокремленість виробників; економічні зв'язки між відокремленими товаровиробниками через обмін; виробництво товарів на невідомий ринок.

Розрізняють просте і капіталістичне товарне виробництво.

Просте товарне виробництво характеризується поєднанням безпосередніх виробників із засобами виробництва, капіталістичне — їх антагонізмом. Просте товарне виробництво базується на власній праці, капіталістичне — на експлуатації чужої праці. Продукт праці в простому товарному виробництві належить товаровиробникові, у капіталістичному — власникові засобів виробництва, тобто капіталісту. Водночас товаровиробником майже три тисячі років тому, як зазначається в Біблії, був не кожний дорослий виробник споживчих вартостей, а лише глава сімейного клану. Просте товарне виробництво є дрібним, розпорошеним, у ньому не існує одиничного поділу праці, а кінцевою метою цього способу виробництва є задоволення особистих потреб товаровиробника.

Капіталістичне товарне виробництво передбачає спільну працю багатьох найманих працівників, розвинутий одиничний поділ праці. Його мета — отримання прибутку капіталістом. Просте товарне виробництво має обмежений характер (більша частина вироблених у суспільстві продуктів використовується безпосередньо на особисте споживання, менша — на ринок), а капіталістичне — загальний.

За командно-адміністративної системи СРСР відбувалося штучне звуження сфери товарно-грошових відносин, значне ігнорування вимог дії економічних законів товарної форми організації виробництва, що послужило однією з причин неефективності й витратного характеру економіки.

Безпосередньо суспільне виробництво. Оскільки товарне виробництво як історична категорія існувало не завжди, воно з часом зникатиме. Його змінить безпосередньо суспільне виробництво, за якого внаслідок поглиблення суспільного поділу праці, поліпшення організації виробництва та процесів планування у всіх сферах суспільного виробництва задоволення суспільних потреб відбуватиметься без перетворення продукції на товар, а отже, без грошей.

Безпосередньо суспільне виробництво зародилося на початку XX ст. у найрозвинутіших країнах і поступово поширюється.

bigmir)net TOP 100